Розділ «Частина четверта»

Зрештою, султан під тиском Росії та деяких європейських держав розпорядився випровадити Карла з Бендер… Чекати ще однієї сутички Карл не став і, перевдягнувшись у форму простого солдата, під охороною солдат і запорожців зник з Бендер.

До всього ж ситуація, як доходили вісті, в королівстві була загрозливою, і Карл так гнав коней, міняючи їх щодня, що, за 15 днів перетнувши Європу, повернувся на батьківщину. І відразу кинувся відновлювати в Швеції свою владу. І – потерпів повну невдачу. (У столицю свого королівства Стокгольм, він навіть не зумів пробитися, і вийшло, що місто 1700 року він залишив назавжди.)

Його Величність все ще мріяв завершити Північну війну з Росією, власне переграти її на свою вигоду, але це були всього лише наївні мрії.

У листопаді 1718 року Карл вирушив у свій останній похід проти Норвегії, яка була тоді під владою Данії, взяв в облогу фортецю Фредрікстен. Як завжди, Його Величність – війни ж його стихія, – був у перших шеренгах атакуючих, воюючи як простий солдат. Там його й знайшла сліпа куля…

За іншою версією, він став жертвою шведських правлячих кіл, що були незадоволені безконечними походами свого короля й розоренням країни, – був убитий внаслідок змови. Деталі загибелі короля досі є предметом суперечок істориків.

Так чи інак, а Карл XІІ став останнім монархом Європи, який поліг на полі бою. Після Карла шведський трон успадкувала його сестра Ульріка Елеонора, але невдовзі престол перейшов до її чоловіка Фридріха I Гессен-Кассельського (Фредріка I). Після невдалої спроби продовжити війну він змушений був у 1721 році підписати Ніштадтський мир з Росією.

Збереглися муміфіковані останки Карла XІІ, на яких добре видно отвір від кулі в голові.

Карл XІІ більшістю істориків вважається блискучим полководцем, але дуже кепським королем. За свідченням сучасників, він мужньо переносив біль і всілякі негаразди і вмів стримувати свої емоції. (Правда, дивувало, що король як чоловік завжди обходився без жінок.). Він привівбуло Швецію до вершини могутності, забезпечив їй престиж, але війна з Росією все перекреслила і позбавила Швецію статусу великої держави…

«Гей, хто в лісі, – озовися!..»

Олександр Олександрович Бестужев – російський письменник (літературний псевдонім Марлінський), декабрист. Друкуватися почав у 1818 році, разом з другом-однодумцем своїм Кіндратом Рилєєвим видавав альманах «Полярная звезда», писав агітаційні пісні, огляди російської літератури. Доля його літературна почала складатися успішно, але… За участь у повстанні 1825 року Олександр Бестужев був заарештований і засуджений до смертної кари, яку потім замінили засланням до Якутська.

У ті часи Якутія була каторгою для політичних засланців, куди відправляли невгодних царському уряду, прогресивно налаштованих представників російського дворянства. Серед декабристів, які відбували заслання в Сибіру і Якутії, було багато друзів О. Пушкіна. Це їм він присвятив знамениті рядки:

Во глубине сибирских руд

Храните гордое терпенье.

Не пропадет ваш скорбный труд

И дум высокое стремленье…

Першим письменником, який познайомив російського читача з Сибіром, був Кіндрат Рилєєв – він присвятив Сибіру два своїх твори: думу «Смерть Єрмака» і поему «Войнаровський».

На той час дума як жанр була вже явно застарілою, а тому не користувалася увагою російських літераторів. Власне, думи, це – українські (за тодішньою термінологією малоруські) історичні пісні, що їх співали професійні співаки, себто кобзарі під акомпанемент кобзи чи бандури. Періодом розквіту цього жанру вважається ХVII століття. А вже у ХVIII столітті думи стали згасати. Основним їхнім сюжетом були події, які хвилювали в той час Україну: боротьба з татарами, турками, поляками. Під час свого розквіту українські думи збагатили й російську літературу. Особливо поетів, які стояли на вільнолюбних позиціях, а таким і був поет-декабрист К. Рилєєв. Декабристи, які відбували заслання в Якутії, писали свої твори на якутську тематику, себто передову, демократичну і загалом свободолюбну й революційну. І Кіндрат Рилєєв поемою «Войнаровський», що була написала в 1824 році, вніс значний вклад у російську художню літературу. Спершу вона називалася (мовою оригіналу) «Ссыльный». Уривки з поеми «Якутськ», «Юність Войнаровського», «Смерть Войнаровського» та інші друкувалися у 1824 році на сторінках журналів «Сын отечества» та «Полярная звезда», а повністю «Войнаровський» побачив світ у березні 1825 року.

Дія поеми розгортається в Якутії. Її тему поет органічно пов’язує з темою Росії. Автор сам не був у Якутії (через рік після виходу поеми Кіндрат Федорович ще молодим, у віці 31 року, буде разом з п’ятьма декабристами повішений), тож поет використав друковані джерела, розповіді очевидців та революціонерів, і це допомогло йому правдиво передати якутську дійсність, а вона була не вельми привабливою. Поема починається з опису загального вигляду міста Якутська, подається характеристика суворого клімату тамтешньої «дикой» та «угрюмой» природи:

Однообразно жизнь ведет

Якутска житель одичалый.