Гей, літа орел,
літа сизий
Та й попід небесами…
Підходили нові й нові люди, приєднувалися до тих, хто співав.
Гей, літа орел,
літа сизий…
Не розходилися навіть і тоді, коли налетіла буря й хлинула густа злива.
О десятій годині вечора 2 жовтня на порозі дому з’явився Пилип Орлик і сповістив:
– Панове козаки, добродії і панове, ясновельможний пан гетьман Іван Мазепа щойно відійшов в інший світ!
Присутні впали на коліна й хрестилися.
З бендерської фортеці почали бити гармати. Над містом там і там здіймалися зграї птахів, десь на обріях свіркали блискавиці, хоч небо, здається, було чистим…
– Панове козаки, старшини, товариство!.. Добродії! – Пилип Орлик стояв згорблений і по щоці його до сивих вусів котилися сльози. – Україна наша осиротіла. Але будемо свято вірити: в Україні знайдуться духовні брати гетьмана Івана Степановича Мазепи, і вони продовжать його справу і, врешті-решт, приведуть Україну до волі, звільнять її від чужинського ярма. Давні греки не уявляли свого життя без свободи. Сонце свободи ще зійде над країною козаків!
Шведські фанфари та козацькі сурми сколихнули тяжку тишу.
Вони йшли попереду процесії – шведи та козаки – і грали поперемінно.
За ними козацькі старшини несли ознаки гетьманської влади: булаву, оздоблену самоцвітами, прапор і бунчук.
На возі, запряженим шестернею білих коней, везли труну, вкриту малиновим оксамитом із золотим шиттям, обабіч труни сиділи козаки з піднятими вгору оголеними шаблями.
За возом з домовиною, що рухався неспішно, в жалобі, йшли шведський король зі своїм почетом та уповноважені при ньому іноземні посли, а також представники султана, молдавський і волоський господарі. За ними на чолі козацького загону верхи на конях їхали Орлик та Войнаровський. Далі з опущеною зброєю й похиленими прапорами рухалися королівські трабати у барвистих одностроях і яничари в білому.
Як і водиться, за стародавнім звичаєм голосили українські жінки-плакальниці. І їхні плачі та крики порушували урочисто-жалобну процесію.
А вже за ними юрбою сунув люд – татари, вірмени, поляки, а найбільше тамтешніх українців.
Скрипіли колеса поховального воза, побивалися й голосили жінки за паном гетьманом, за Мазепою, адже ще одного такого чоловіка і гетьмана, як Іван Степанович, у світі білому вже більше не буде…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Трагедія гетьмана Мазепи» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта“ на сторінці 8. Приємного читання.