Розділ «Частина четверта»

– Мене чекає те, що колись чекало Овідія на чужині…

Мовив глухо, дещо вже надтріснутим голосом, мовив з важким видихом і довго мовчав, дивлячись поперед себе в якусь тільки йому одному видиму далину – чи в інше життя, що вже відклекотіло. Чи в те, що ще тільки-но буде. І здавалось, що нікого біля себе старий гетьман не помічає…

Та ось він засилкувався звестися, наче кудись конче мав квапитись.

І попрохав винести його «під вільне небо».

Збагнули, гетьман просить винести його з помешкання надвір.

Винесли його на подвір’я, поклали під тополею.

– Господи, – прошепотів гетьман. – Тополя на чужині… Як в Україні… – по хвилі, ні до кого конкретно не звертаючись: – А може, ця тополенька і прийшла сюди з України?… Щоби зі мною попрощатися…

– З України, з України тополя прийшла, – підхопили Пилип Орлик та Андрій Войнаровський.

Засилкувавшись, гетьман звівся на лікоть, довго дивився на вершечок тополі і шмат блакитного неба над нею, а тоді раптом заспівав – спершу тихо, наче сам до себе, далі голосніше, хоч голос у нього вже був слабким.

Гей, літа орел, літа сизий

Попід небесами,

Гуля Максим, гуля батько

Степами, ярами…

Співав, як прощався.

Не змовляючись, Пилип Орлик та Андрій Войнаровський підхопили пісню:

Гей, літа орел, літа сизий,

А за ним орлята.

Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлоп’ята.

Гетьман вів перед у пісні, і з кожною миттю голос його оживав, наливався снагою, молодів…