Розділ «Частина третя»

Не інакше, як лиха година занесла до Батурина ту бабу – навіщувала вона три короби лиха. У батуринців тоді й волосся сторч стало на голові. Кинулись до неї: який чоловік? Де він?… A баба й щезла. Довго батуринці гадали, хто вона, мара якась? А з часом і забули про неї, інші клопоти на часі стали. А шкода. Віщування її лихе збулося.

Той, хто жив у домі їхньому і мовби ж був своїм, темної ночі впустив у дім їхній спільний, у Батурин, гада, а той гад усіх і пожер, а дім спопелив і в руїни його перетворив…

«Стережіться, люди, – кричала тоді баба. – Не дайте тому лиходію вас погубити!..»

Та що тепер, як місто горить, а люди трупами лежать повсюдно.

І почалася різня. Усіх захисників його і мирне населення, включно з жінками й дітьми було вирізано. Як писатиме тоді «Газет де Франс», «усі мешканці Батурина, незважаючи ні на вік, ні на стать, вирізані, завдяки нелюдським звичаям москалів. Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства».

Кривава різанина, вчинена московитами над беззахисним населенням Батурина, жахнула й паралізувала Україну – спротиву вже не було.

…Як Батурин славний —

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малого, і старого

В Сейму потопила.

І далі дівчина, якої вже тоді не було серед живих, вціліла лише її душа – символ України незнищенної, – співає-плаче:

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних… Коло мене

І сестра, і мати

Зарізані, обнявшися,

Зо мною лежали;

І насилу-то, насилу

Мене одірвали