Розділ «Частина друга»

– Опануй себе, полковнику, – раптом глухо порадив йому генеральний суддя. – Бо ще відпаде твоя головонька від трясучки, що ж тоді тобі будуть відрубувати? Гадаю, другої голови в тебе немає, ніц!

Іскра завжди заздрив Кочубею. І чин у нього був значно більший – генеральний суддя, друга особа в гетьманстві, – а він всього лише полковник, – і здоров’я свояк мав нівроку… Хоча… Яке це має тепер значення, здоров’я?

Стольник Вельямінов-Зернов доставив їх – Кочубея та Іскру – до Борщагівки під Білу Церкву, де перебував похідний табір гетьмана.

Там їх і стратили – у Борщагівці, під Білою Церквою. Принаймні так сьогодні пишуть всі видання. Але ось притичина – стратити їх таки стратили – у Борщагівці; але під Білою Церквою чи, іншими словами, в Білоцерківському районі Київської області ніякої Борщагівки не було ніколи і, ясна річ, немає й сьогодні.

Гм… Але всі видання, часом не лише художні, а й наукові вперто пишуть: Кочубея та Іскру стратили в Борщагівці під Білою Церквою. Очевидно, автори переписують один в одного цю адресу: під Білою Церквою. Хтось колись вперше, не розібравшись, написав: під Білою Церквою – і пішла писать губернія. І ніхто за ці роки не поцікавився, а чи є там – під Білою Церквою – таке село? Як уже вище мовилося, його там немає і ніколи й не було – під Білою Церквою. То де ж воно поділося? Адже Кочубея та Іскру стратили таки в Борщагівці – історичний факт, що ревізії не підлягає. Ось тільки де вона сьогодні, та загадкова Борщагівка?

У Тернопільській області є старовинне, нині районне містечко Борщів на річці Нічлаві… Взагалі, Борщів (Борщівок) – це назва багатьох населених пунктів в Україні. І, зокрема, є своя Борщівка в Київській області, власне, майже в Києві, біля окружної дороги.

Гадають, що в основі назви – борщ.

БОРЩ – одна з найпопулярніших страв. В Україні існувало три різновиди борщів. Перший, червоний, найулюбленіший, готували з капустою, буряком, морквою, петрушкою (пастернаком), пізніше – з картоплею. У святкові чи недільні дні борщ варили на м’ясній юшці (зі свининою чи птицею), у будень – затовкували або засмажували салом із часником та цибулею.

Для борщу звичайно заквашували червоний городній буряк і використовували як його, так і квас. Для смаку додавали сироватку чи маслянку (рідину, яка залишалася після виготовлення сиру й масла), а в особливо урочисті дні забілювали сметаною.

Гостроти борщу додавав червоний стручковий перець, особливо поширений на півдні України. Борщ готували з квасолею (Середнє Подніпров’я, Полтавщина, Поділля), на Півдні додавали злегка підсмажене борошно, пшоняну або гречану кашу (затирали борщ), а на Полтавщині – галушки.

На Поділлі для закваски борщу готували спеціальний квас із запарених житніх висівок – грис. На крайньому заході борщ варили дуже рідкий, лише з буряками, заправляючи засмажкою, а для кисло-солодкого смаку додавали сік свіжих вишень або яблук. У піст борщ варили без сала та м’яса, лише на олії, проте намагалися додати до овочевої юшки гриби, в’ялену, сушену або смажену рибу.

Червоний борщ широко вживали не лише як повсякденну обідню страву, але й на Різдво, весілля, хрестини, поминки.

Другий різновид борщу – щавлевий, зелений, або весняний. Його варили з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряка, засмачуючи юшку круто звареним яйцем і сметаною (сироваткою, маслянкою). Так само, як і червоний, щавлевий борщ у піст готували без сала, м’яса, на олії, з грибами та рибою.

Третій різновид борщу – так званий холодний (холодник) – готували виключно влітку. Молодий городній буряк варили, різали соломкою, заправляли квасом-сирівцем, сироваткою (маслянкою, сметаною), додавали зелень петрушки, цибулі, часнику, по можливості круто зварене яйце. Це був сирий борщ, оскільки варили (та й то окремо) лише буряк. Їли охолодженим, нерідко з вареною картоплею замість хліба.

Спосіб приготування щавлевого і холодного борщу зберігся до наших днів майже без змін. Червоний же борщ отримав для закваски порівняно нові продукти – свіжі помідори, томатний сік, соус або пасту. Ці додатки поступово витіснили буряковий квас. На Півдні почали додавати до борщу солодкий перець-ротунду (Українська минувшина. – Київ, 1993).

В основі назви села Борщагівка може бути й борщівник, лікарська трава, інша назва – ведмежий кріп. Росте борщівник на луках, по берегах річок, біля доріг, на пустищах, бо – невибагливий. Їстівний. Листя і стебла використовують як приправу до борщів. Від цього й назва села – Борщагівка. Певно, там було – та й нині є, – багато борщівників, а тамтешні селяни вміють варити смачний борщ.

Як і в тій, що у Вінницькій області, де й стратили Кочубея та Іскру. Її адреса: Вінницька, область, Погребищенський район, с. Борщівка, вул. Іскри та Кочубея, 39, Борщівська сільська рада.

Село лежить на річці Росі та її притоці Оріховатці, за 25 км від райцентра, населення – 1025 чоловік. Борщівській сільраді підпорядковані населені пункти Коржиха та Скибинці. В селі – середня школа, як водиться, клуб, бібліотека, пологовий будинок, медпункт…

Перші поселенці тут з’явилися після монголо-татарської навали.

У довідниках навіть зазначається середня висота над рівнем моря – 204 м.