Розділ «Частина друга»

Борщагівці були і налякані, й обурені водночас – за віщо тих нещасних – Кочубея та Іскру – смертю каратимуть? Що написали щось там проти Мазепи? Овва! Написали. Але ж не вбили його. А написане на папері – то таке… Що плітки в селі. Та якби пліткарям відрубували голови, то вже б і люду на землі не зосталося. Але цар незнаної їм Москви наказав писак скарати смертю. І для цього вибрали їхнє село – чим воно провинилося?

Минуть роки, десятиліття. Нині в центрі села біля церкви – п’ятиметровий обеліск із чорного мармуру. Свого часу його поставили на могили страчених старшин – спочатку вони були поховані в Борщагівці, на місці страти. (Це їх пізніше перезахоронять у Києві, в Лаврі.)

Чому саме в Борщагівці їх стратили? Існує місцева легенда: злочинців прийнято було страчувати під час заходу сонця (всіх інших – задовго до вечора). Це Борщагівка, коли, мовляв, процесія рухалась і опинилася на її шляху якраз в акурат під захід сонця. Насправді ж тоді під селом своїм обозом і табором стояв гетьман Іван Мазепа. Але так чи інак, а звідтоді історія села назавжди пов’язана з цією сумною подією – стратою старшин-донощиків, які за свого життя аніякого відношення не мали до Борщагівки.

Як уже мовилося, перші люди тут з’явилися ще під час татаро-монгольської навали – втікали від звірств прийшлих кочовиків. Землі у ті часи тут були незаймані, родючі. Але чомусь – це вже помічено впродовж не одного століття, – дуже рідко в тих краях ідуть дощі, хмари – з якого дива? – обходять стороною Борщагівку. Кажуть, загадка природи. Можливо. Колись Борщагівка була містечком, адже там було кілька кузень. (Вважалося: одна-дві кузні – село, кілька – вже містечко.)

У Борщагівці свого часу бував О. Пушкін – гостював у свого друга, майбутнього декабриста Олександра Раєвського й описав бачене в поемі «Полтава». Через ті краї проїздив Тарас Шевченко…

Історія Борщагівки – це, власне, історія нашої країни, тільки у зменшеному вигляді. Під час громадянської війни в тих краях – старожили й досі пам’ятають – лютувала банда якогось Соколова. Лихий був отаман. Любив туману пускати, крав гроші, а потім розкидав їх зігнаним селянам, як сміття, й реготав, коли люди кидались один поперед одного хапати купюри. І в той самий час був жорстоким і швидким на розправу – здебільшого несправедливу. Це він, зібравши з усього містечка євреїв, погнав їх до Білої Церкви і дорогою повбивав усіх «синів Сіону».

Під час колективізації було жорстоке розкуркулення, коли працьовитих, а відтак і заможних селян оголосили куркулями і вислали їх з малими дітьми до Сибіру. Колгосп, що виник у 1930 році, чомусь носив ім’я Горького, хоч великий пролетарський письменник до тих країв не мав аніякого відношення.

За штучно організованого в Україні голодомору в Борщагівці загинуло більше людей, як за всі роки Великої Вітчизняної…

Фашистські окупанти готували Борщагівці долю Хатині, але змушені були втікати, рятуючи власні шкури, під ударами Червоної армії.

Якось в одному виданні прочитав: чи багато в Україні знайдеться міст і сіл, де б центральна вулиця не носила ім’я Леніна, Маркса чи Енгельса?

А ось у Борщагівці центральна вулиця з давніх часів носила і носить імена Іскри та Кочубея. Жаль, що в селі досі немає вулиці імені Мазепи. Селяни вважають, що Мазепа – частина нашої історії, яку ми зобов’язані знати. І знати правдиву, а не перекручену комусь на догоду… Тим більше, що Мазепа – велика особистість, талановита людина. Інтелігентна і культурна, щедро обдарована й освічена. Наприклад, у польських питаннях так, як він, ніхто не розбирався в Російській імперії. І ніколи він не був зрадником – Мотря б не покохала Іуду. Він був історичною особою, якою варто гордитися. Це з подачі кривавого Петра I він був оголошений ворогом, зрадником і відданий так званій «анафемі».

Загалом він був доброю людиною, інтелігентом вищої марки. А ось із тими, хто зазіхав на його владу, боровся круто й рішуче. Мабуть, тому й протримався при булаві стільки літ.

Такого Борщагівка ще не знала. Її кривулясті вулички, завжди порожні – влітку мешканці трудяться на своїх нивках, – були в ті дні переповнені людом – козаками, москалями, селянами – своїми та з ближніх сіл.

Всі вже знали: цю страту призначили на 14 липня 1708 року – про це напередодні кричали оповісники. Їх супроводжували солдати з барабанами. Як тільки вони зупинялися, відбивали швидкий і гучний дріб, і западала тривожна тиша, огласники дерли свої могутні горлянки:

– Слухати всім!!!

– Слухати всім!!!

– Слухати всім!!!

Барабани відбивали дріб, оповісники горлали:

– Слухайте, православні! Завтра вранці будуть страчені мерзенні донощики і предателі Кочубей та Іскра – отсеченієм глав їхніх зміїних. Наказано збиратися всім православним, молитовним і хрещеним!

«…отсеченієм глав їхніх зміїних…»