Розділ «Частина друга»

Диба – знаряддя тортур шляхом розтягування тіла жертви, з одночасним розриванням суглобів… Спочатку на Русі дибою називали знаряддя кари – колоду, до якої прив’язували звинуваченого – «саджали в дибу».

Псковська судна грамота застерігала: «Кто силою в судебню влезет или придверника ударит, то посадити его в дыбу», а вже з другої половині ХVII століття диба стала знаряддям тортур.

У Західній Європі використовувалася диба-ложе з валиками на обох кінцях, на які намотувалися вірьовки, що утримували зап’ястя та гомілки жертви. Коли крутили валики, вірьовки розтягувалися в протилежних напрямках, розтягуючи тіло і розриваючи суглоби звинуваченого. Іноді диба мала шипи, що роздирали жертву при розтягуванні. На Русі застосовувався інший вид диби: вона складалася з двох стовпів, укопаних у землю і з’єднаних перекладиною. Допитуваному зав’язували руки за спиною і піднімали за прив’язану до рук вірьовку. Іноді до його зв’язаних ніг чіпляли додатковий вантаж. При цьому руки у піднятої на дибу людини виверталися назад і часто виходили з суглобів, від чого засуджений висів на вивернутих руках. На дибі перебували від кількох хвилин до години й більше. Піднятого на дибі били батогом по спині і «прикладывали к огню», тобто водили по тілу запаленим віником. Часто кат ламав у піднятого на дибі ребра розжареними обценьками. В середині ХVII століття один з катів так описував дибу:

«А устроены для всяких воров пытки: сымут с вора рубашку и руки его назади завяжут, подле кисти, верёвкою, обшита та верёвка войлоком, и подымут его к верху, учинено место что и виселица, а ноги его свяжут ремнём; и один человек палач вступит ему в ноги на ремень своею ногою, и тем его стягивает, и у того вора руки станут прямо против головы его, а из суставов выдут вон; и потом сзади палач начнёт бити по спине кнутом изредка, в час боевой ударов бывает тридцать или сорок; и как ударит по которому месту по спине, и на спине станет так, слово в слово, будто большой ремень вырезан ножом мало не до костей. (…) Будет с первых пыток не винятся, и их спустя неделю времяни пытают вдругорядь и в-третьие, и жгут огнём, свяжут руки и ноги, и вложат меж рук и меж ног бревно, и подымут на огнь, а иным розжёгши железные клещи накрасно ломают ребра (…) Женскому полу бывают пытки против того же, что и мужскому полу, окромя того что рёбра ломают».

Розказавши – детально й мальовниче, як працює диба, «заплечных дел мастер» [13] ласкаво запитав Кочубея та Іскру, що були вже бліді і важко дихали:

– То що, малороси, пани хороші та ще й генеральні, почнемо вас на дибі розтягувати чи самі зізнаєтесь?

Повторювати «заплечному» не довелось. Кочубей та Іскра, дивлячись скоса на дибу, що зловісно поблискувала в підземеллі в світлі смолоскипів, поспішно зізналися – спершу Кочубей: що він обмовив гетьмана «по злобі».

Генеральний суддя не встиг ще й закінчити своє щиросердне зізнання, як полковник Іскра поспіхом вигукнув, що теж писав на гетьмана «по злобі». Але чомусь йому не повірили і того ж дня Іскра був «приведен к пытке и распрашиваем» повторно. Іскра вдруге зізнався: на гетьмана він доносив не по чиїйсь намові, не якимось «неприятелем», а по своїй волі.

Сапаючи повітря, квапно, боячись, щоб його знову не піддали тортурам, Іскра кричав, що ніякої намови від неприятеля не було, а обмовляв він гетьмана по своїй «дурній» волі… Правда, його підучив Кочубей, наголошуючи, що робить це по вірності своїй царській величності, а він, Іскра, ніякої зради за гетьманом не бачив і ні від кого не чув. І радив Кочубею, щоби не затівав справи, але Кочубей йому одповів: хоч і померти доведеться, а гетьмана він «зуздром викриє».

Почалися тортури.

Після десяти ударів Іскра зізнався: чув від Кочубея, що радився він щодо доносу з миргородським полковником Апостоленком і з Чуйкевичем і що після скинення Мазепи миргородського полковника бажали вони зробити гетьманом і в письмі, що було прислано Кочубею від Чуйкевича, написано: у нас за Дніпром вогонь спалахує і розгоряється і хай береже Бог, щоб і у вас не загорілося…

Піддали тортурам Кочубея, він клявся та божився, що, мабуть, Іскра, не второпавши суть справи, запевняє, що я на гетьмана наговорив про зраду, так то по сімейній «своїй злобі»…

Іскрі в присутності Кочубея було завдано ще вісім ударів і вкотре у нього допитувалися: що він знає про «умыслье Мазепы на жизнь великого государя»? І чи Кочубей йому те говорив… Іскра велів писати: все він чув від Кочубея і казав йому Кочубей, що він все на гетьмана «возвел по собственной злобе, не видя измены».

Кочубей вкотре підтвердив: донос на гетьмана писав і наговорював на нього, але затіяв зраду лише по тій самій «злобе»…

Йому дали ще п’ять ударів і знову питали: який неприятель нацьковував його проти гетьмана, щоби його скинути і вибрати іншого і хто з ним був у спільниках?… Кочубей вкотре відповідав: неприятель його не нацьковував на гетьмана, що все він затіяв по тій самій «злобе» своїй на гетьмана, а не з намови неприятеля і ніяких йому цькувань від неприятеля не було, як не було й самого неприятеля, а за гетьманом він не відає ніякої зради та невірності, все затіяв на гетьмана брехливо, гадаючи, що йому повірять без подальшого слідства…

Вислухавши Кочубея та Іскру, записавши їхні зізнання, заарештованих знову без передиху піддали «розыску», тобто допитам. Іскра вдруге заявив, власне, повторив те, що вже казав першого разу: він не знає ніякої зради гетьмана, а намовив його подати донос Кочубей, і він йому повірив, адже він всього лише полковник, а Кочубей – генеральний суддя…

Іскрі повторно дісталося десять ударів батогом, шкіра від ударів – кати були досвідчені, – репалась на спині в полковника…

Відразу ж взяли Кочубея на тортури, і він вдруге – повторив свої попередні показання: написав донос по злобі, а тому в його доносі – все неправда.

Кочубей повторно отримав п’ять ударів батогом, спина його теж закривавіла, і він знесилений лише стогнав і плакав, вперто повторюючи наче затятий: по злобі написав, по злобі!.. по злобі…

Знову допитували Іскру, і він вкотре підтвердив, що, крім вірності гетьмана цареві, нічого більше не помічав. Повторно йому дали ще вісім ударів батогом, і на спині в нього вже не було живого місця…