Розділ «Сказання шосте. …І якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її…»

Було багате бенкетування – столи ломилися від наїдків і питва, – Володимир грубо взяв Рогнеду і, перенасичений похіттю, міцно заснув.

Потух последний солнца луч;

Луна обычный путь свершала —

То пряталась, то из-за туч,

Как стройный лебедь, выплывала;

И ярче заблистав порой,

Над берегом Лыбеди скромной,

Свет бледный проливала свой

На терем пышный и огромной.

Все было тихо… лишь поток,

Журча, роптал между кустами,

И перелетный ветерок

В дуброве шелестел ветвями.

І останні рядки перед тим, як жіноча рука з гострим ножем зависне над сонним князем:

Сквозь окон скважины порой

Проникнув, молния пылает

И брачный одр во тьме ночной

С четой лежащей освещает.

Бушуя, ставнями стучит

И свищет в щели ветр порывный;