Розділ «Сказання шосте. …І якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її…»

На мать умильными очами,

И, к персям матери припав,

Он обвивал ее руками.

    «Родимая! – твердил он ей, —

Ты все печальна, ты все вянешь:

    Когда же будешь веселей,

Когда грустить ты перестанешь?

О! полно плакать и вздыхать,

Твои мне слезы видеть больно,

Начнешь ты только горевать, —

Встоскуюсь вдруг и я невольно.

Ты б лучше рассказала мне

Деянья деда Рогволода,

Как он сражался на войне,

И о любви к нему народа».

У поета Рогнеда – любляча мати, яка присвятила себе вихованню юного княжича Ізяслава, адже хвилювалася за його майбутню долю. Батько може й незлюбити її первістка – дітей у нього вдосталь – тож Ізяслава могла чекати нелегка, якщо не трагічна доля. Досі він, батько (рідний батько!) був байдужий до її сина (і його теж!). Рогнеду терзала не тільки ревність, а й зневажена гідність і тривога за маленького Ізяслава.

Якось Володимир займався ловами в діброві на березі Либеді і (це за поемою «Рогнеда») вирішив відвідати Рогнеду та сина Ізяслава.

Коли гонець повідомив її, що ось зараз до неї прибуде великий князь, Рогнеда (знову ж за К. Рилєєвим) спалахнула гнівом превеликим: «Итак, он вспомнил о жене… Но не желание свиданья… О нет! влечет его ко мне одна лишь близость расстоянья!»

Ось тоді Рогнеда і зважилась на мужовбивство.

У деяких історичних дослідженнях про ті далекі події, що відклекотіли тисячу й більше літ тому, і зокрема, про замах (власне, про його спробу, що мовою юриспруденції трактується як «незавершена спроба») Рогнеди пишуть, що вона, мовляв, все заздалегідь спланувала, обдумала, й підготувала (правда, неясно, чому ж тоді її замах не вдався?).