Розділ «Сказання шосте. …І якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її…»

На противагу йому був і білий бог – Білобог.

Цей бог жив (чи й нині живе) – на небесах, тож ними й керував. Уявлявся він у вигляді старця з довгою сивою бородою в білому вбранні і з посохом в старечій зморшкуватій руці. Був він уособленням білого дня у Слов’янії-Русі і весь час перебував у протиріччі (щоби не сказати – в боротьбі) з темними силами ночі, уособленням яких був Чорнобог.

Білобог своїм посохом збирав білі тучі-хмари, якщо їх розігнали вітри Стрибожі, і протикав їх, щоби на землю лилися такі бажані людям дощі.

Якщо Білобог – добрий бог, любий для русичів дідусь небесний, то його антипод Чорнобог – зле божество (а може, і є?). Це бог зими, темних хмар і взагалі усіх жахіть ночі. Це він посилає на люд хвороби і голод. Зовні він схожий на старого злого лева. Йому приносили (щоб задобрити його) криваві жертви і при цьому виголошували різні жахливі побажання-заклинання, щоби відвернути його гнів. (До злих людей він був більш прихильний, аніж до добрих, що їх він узагалі не терпів.) Місцем мешкання Чорнобога є пекло – бо де ж іще жити такому божеству злому?

І так уже повелося у світі білому, що в ньому завше воюють і суперничають Чорний та Білий боги, Чорнобог і Білобог, але перемогти один одного вони не можуть, хоч і змінюють один одного, як день – ніч, а ніч – день. Вважалося, що гнів Чорнобога можуть хоч якось приборкати лише волхви. Та й то не завжди, тому й темні сили все ще владарюють, і зла у світі багато…

Це він, Чорнобог, як зізнавалась Рогнеда Володимиру, вклав у її руку гострий ніж і напоумив її напасти на князя і загнати залізо йому в серце.

Тоді Рогнеда, вся у відчаї й гніві на князя, перебувала у владі Чорнобога, а тому була приречена на швидку загибель. Але, ставши християнкою, Рогнеда прийняла іншого бога, і за її зізнанням стала зовсім іншою, бо вигнала зі своєї душі обиду свою, владу Чорного бога. Бог той Чорний назавжди для неї згинув у пітьмі язичницької ночі.

Хоча… іноді здається, що він, чорне те божество зла, все ж таки ще вештається там, у пітьмі, й підшукує собі жертви.

О! Чуєте? Чуєте, як він кряче й сопе в чорноті ночі, очікуючи, що хтось із нас втрапить у його пітьму…

Так Рогнеда, вже як черниця Анастасія, вчила-застерігала своїх сестер-черниць і синів своїх, аби ті ніколи не забували, що в білому світі Білобога все ще існує чорна ніч, а в ній все ще полює за людськими душами те чудисько – Чорний бог зла і неправди.

Існує легенда, вочевидь, фольклорна, або таке ж передання давнини глибокої про чудесне прозріння князя Володимира після хрещення. Тоді од якоїсь болячки очей він майже осліп. І дуже запечалився з того, але, прийнявши хрещення в Корсуні, відразу ж прозрів.

Щось подібне сталося і з його сином від Рогнеди – Ярославом.

Був Ярослав другим сином Володимира й Рогнеди. Його дитинство минуло під невсипущою опікою і любов’ю матері в передмісті Києва, в селі Предславиному, що розкинулось на березі Либеді, річечки поетичної, якої сьогодні немає у світі білому, тож ми її звемо літописною.

У малолітстві хлопчик тяжко хворів – щось у нього було негаразд із ногами.

Прізвище Мудрий він отримає вже будучи Великим князем Київським, а до того прозивався Кульгавим. Буцімто княжич з раннього дитинства страждав від паралічу ніг – вельми серйозне захворювання, ліків і засобів від якого тоді не було. Але порятунок до княжича прийшов. І ось як те лучилося.

Коли Володимир повернувся з Корсуня вже християнином, прихильником нової віри і нового, не знаного на Русі бога, то порадив Рогнеді вибрати собі нового чоловіка з його бояр. Позаяк, ставши християнином, не може жити з двома жінками, а він уже вибрав собі для подальшого життя візантійську царівну Анну. З нею, казав, і в земному царстві буде, і в небесному…

Рогнеда з гідністю зустріла цю вбивчу для неї звістку, хоча, полюбивши князя, збиралася з ним доживати земного віку. Тільки дорікнула чоловікові, який, побажавши «сприйняти царство і земне, і небесне», відмовив їй і в тому, і в іншому – а хіба це по-християнському?

І коли була пострижена в черниці, сталося диво: син її Ярослав, який від народження майже не володів ногами і сидів сиднем, раптом підвівся і пішов… І Рогнеда зі сльозами радощів забажала, аби син теж прийняв християнство.

Ярослав хрестився під ім’ям Юрія (Георгія).

І міцно став на ноги. Хвороба його минулася, хоч деяка кульгавість все ж зосталася.