Розділ «Частина друга Під зорями Аргентини?… Та ні ж бо – «полтавська галушка»»

(Те, що дочка маленькою знала кілька слів українською і вживала їх, дуже тішило батька, який у рідній Полтаві відводив душу, охоче спілкуючись з одноплемінниками рідною мовою.)

А ще Василь Левченко любив приймати гостей, і гості у них ніколи не переводилися. Особливо на Свят-вечір, коли готували дванадцять страв.

А ще батько любив поїсти всмак. І матінка теж любила, а вже від них і Вірунька отримала свій добрий апетит.

Їжа в українців споконвіку поділялася на щоденну і святкову. У щоденній переважали хліб, пиріжки, книші, варені страви з борошна – вареники, затірка, локшина, лемішка, галушки та ін., – а також каші – гречана, ячмінна, пшоняна.

Господинею за столом була картопля (Катерина полюбляла деруни), капусняк і особливо – борщ. Знаменитий український борщ, що його так любили всі Левченки. Не цуралися і сала, ковбас та особливо кендюха, різну смаженину готували.

До святкових страв варили холодець, готували м’ясну печеню.

Головними святами були Свят-вечір, Різдво, Новий рік, Хрещення. На Свят-вечір готували сім, дев’ять чи дванадцять страв. Обов’язковими була кутя, узвар із сушених фруктів.

– Як їмо на Свят-вечір, – казав бувало батько, – так і проживемо увесь рік…

Вірунька стрибала і ляскала в долоньки:

– Свят-вечір!.. Свят-вечір!!!

Вечір той сприймала за ласкавого дідуся з білою бородою, схожого на Миколая-угодника. З батьком декламувала рядки з «Енеїди» Котляревського про страви українські:

Тут їли різнії потрави,

І все з полив’яних мисок,

І самі гарниї приправи

З нових кленових тарілок;

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу,