TextBook А прочитавши, з неприхованою ворожістю запитали, (у голосі дзвенів метал):
– Зізнавайтеся, як з повинною: це ваше… ваше так зване творіння, громадянине Вертинський?
– Так, те, що ви щойно зволили прочитати з якогось замусоленого папірця, є моїм романсом під назвою «То, что я должен сказать…». Друзі називають цю мою пісню шедевром людських почуттів. А в чому, власне, річ?
– Якщо й шедевр, то – контрреволюційний, громадянине Вертинський! Ви у ньому зволили висловити співчуття до ворогів революції. – І запитали, як вирок винесли: – Що ви з цього приводу скажете, громадянине… е-е… як вас там насправді?
– Так, як ви мене вже називали: Вертинський. Мене, між іншим, знає вся Росія.
– І ми вас знаємо… Вже знаємо, але – як ворога революції. То що ви скажете з цього приводу?
– Я все сказав у своєму романсі.
– Визнаєте себе винним?
– У чому, дозвольте поцікавитись?
– У тому, що зайнялися контрреволюційною пропагандою і агітацією!
За легендою співак буцімто відповів:
– Яка… контрреволюція? – Він ще цілком тоді не усвідомлював ситуації, у яку потрапив. – Це ж просто… просто пісня.
– Ми так не вважаємо.
– Пісня, – затявся на своєму артист. – І потім… Ви ж не можете мені заборонити їх жаліти?
– Ворогів революції?
– Вони ж для мене такі ж руські, як і всі інші. І дуже жаль, що юнкера загинули задарма – молоді, здорові. А скільки б користі Росії принесли.
– Росія обійдеться без них! І взагалі… взагалі, пане куплетист, ви не туди затягнули свою арію!
– Куди арію тягнути мені, як співаку, видніше. Я стояв і стою на тому, що ви не можете мені заборонити їх жаліти.
Відповідь була на диво лаконічною.
– Можемо! Навіть дихати… Якщо в цьому буде потреба!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта-2 В бананово-лимоннім Сінгапурі, співа і плаче океан…“ на сторінці 4. Приємного читання.