Розділ «Частина четверта-2 В бананово-лимоннім Сінгапурі, співа і плаче океан…»

Королева Любовь!

Так в вечернем дансинге, как-то ночью мая,

Где тела сплетенные колыхал джаз-банд,

Я так глупо выдумал Вас, моя простая,

Вас, моя волшебница недалеких стран.

И души Вашей нищей убожество

Было так тяжело разгадать.

Вы уходите… Ваше Ничтожество

Полукровка… Ошибка опять…

У Сопоті познайомиться зі своєю майбутньою дружиною – нею стане симпатична єврейська дівчина Рахіль. Як вважається, «вередлива дочка заможніх та впливових батьків».

Шлюб зареєструють у Берліні, де наречену запишуть як Ірен Вертідіс (Вертинський все ще був «греком Вертідісом»). Він закохається в гарненьку Рахіль-Ірен як хлопчик і бігатиме до неї на побачення з величезними букетами квітів і неодмінно виконуватиме – тільки їй! – чи не весь свій тодішній репертуар. Коли вони поберуться, співатиме їй чомусь вже рідше й рідше (як і квіти даруватиме, лише зрідка), а згодом і зовсім перестане. На її подивоване зауваження, чому це він, мовляв, перестав їй співати, лише буркне: «Ходи на мої концерти і там слухай мої пісні стільки, скільки захочеш!..»

І чомусь відтоді все частіше й частіше – іноді ні з того ні з сього, а радше, як задумається, – повторюватиме про себе одну давню свою пісню, написану ним ще в Криму, в Ялті, року 1916-го:

Мне когда-то хотелось иметь золотого ребенка,

А теперь я мечтаю уйти в монастырь, постареть

И молиться у старых притворов печально и тонко

Или, может, совсем не молиться, а эти же песенки петь!

Все бывает не так, как мечтаешь под лунные звуки.

Всем понятно, что я никуда не уйду, что сейчас у меня

Есть обиды, долги, есть собака, любовница, муки

И что все это – так… пустяки… просто дым без огня!