Розділ «Частина четверта-2 В бананово-лимоннім Сінгапурі, співа і плаче океан…»

Йому навіть здавалося, що він бачить її вишневі садки і чує, як над вишнями – запам’яталося з «Кобзаря» – хрущі гудуть…

Дивлячись на той берег Дністра, він плакав.

І ніколи не соромився своїх сліз.

А якось, повернувшись до готелю після «побачення з Батьківщиною», на одному подихові написав пісню з такими рядками:

Ох, как сладко, как больно сквозь слезы

Хоть взглянуть на родную страну…

Це підтвердить пізніше один з його друзів:

«Він дуже любив свою батьківщину, Київ, Україну, і часто повторював, що його серце належить коханій Україні, батьківщині його…»

У Польщі він багато й охоче – і успішно – виступатиме, майже безперервно гастролюючи. Зі своїми піснями, що їх так прихильно і ледь чи не на «ура» сприйматиме еміграція, виступатиме в Австрії, Угорщині, Німеччині…

Мне не нужна женщина. Мне нужна лишь тема,

Чтобы в сердце вспыхнувшем зазвучал напев.

Я могу из падали создавать поэмы,

Я люблю из горничных делать королев.

И в вечернем дансинге, как-то ночью мая,

Где тела сплетенные колыхал джаз-банд,

Я так нежно выдумал Вас, моя простая,

Вас, моя волшебница недалеких стран.

Как поет в хрусталях электричество!

Я влюблен в Вашу тонкую бровь!

Вы танцуете, Ваше Величество