Розділ «Частина З Доріан»

Я здригнулась і від несподіванки впустила на землю телефон. Сягнула рукою донизу, аби його підняти — але хтось мене випередив.

Руда маківка опинилась в мене перед обличчям, коли хлопчина присів, аби підняти мій телефон.

— Тримай. Ти що, злякалась?

Я мовчала. Хлопчина сидів навприсядки навпроти мене, і лице його було трохи нижче мого. Рудий, весь у веснянках, він мав зеленуваті очі, був одягнений в зелену футболку і чорні джинси. Про таких кажуть — милий. Джинси потерті на колінах.

— Ти береш телефон, чи як?

Його голос був приємним. Вивів мене зі ступору.

— Ні. Викинь його з вікна, будь ласка.

— Що-що? — обличчям хлопчини промелькнуло здивування. — Ми на четвертому поверсі. А телефон не з дешевих.

— Я знаю. Викинь його, — повторила я вперто. Той телефон був моїм сумнівом. Звісно, я могла б просто змінити «сімку». Але це було б не те. Треба знищити і телефон також. Надто часто на його екрані висвітлювались імена чоловіків, один з яких мене вчора скривдив. Побачивши, що рудий вагається, я тихо додала: — Зроби це для мене.

І він зробив. Підвівся, відчинив пластикову раму і, зробивши замах, пожбурив мобілку надвір. Я зірвалась з лавки і підбігла до вікна — якраз вчасно, аби побачити, як невеликий темний предмет впав внизу, налякавши зграйку студенток. Вони позадирали голови догори, а я засміялась і повернулась до хлопця.

Він усміхнувся.

— Як тебе звуть, марнотратко?

— Анна.

— Дуже приємно, Анно. Я — Тарас.

Так почалось наше знайомство.

— Звідки в тебе синець? — спитав він, зацікавлено розглядаючи мене. — Твоє обличчя надто гарне, щоб отак його прикрашати.

— Допоможеш покарати того, хто зіпсував це обличчя?

Тарас здійняв брови в німому запитанні. Він хотів деталей.

— Мене вдарив хлопець.

— Ти хотіла сказати: колишній?