Розділ «Частина З Доріан»

— А як же твоя сім’я? У тебе є батьки?

Я протерла очі пальцями. Повіки були гарячими, наче у мене також був жар.

— Мої батьки давно розійшлися. Тато пішов до коханки, а мама повсякчас займалась молодшим братом, в якого слабке здоров’я. Коли батько пішов із сім’ї, я «розкрутила» його на квартиру.

— На що?

— Ha власне житло. Я з багатої родини. Чесно кажучи, я страшенно переживала через те, що вони розлучились, але до цього давно йшло. І коли це сталось, то просто втекла від обох.

Сірі очі Златодари дивились співчутливо, що було для неї рідкістю.

— А цей рудий тут до чого? — кивнула вона в бік хлопця.

— А цей рудий, — легенько всміхнулась я, — повернув мене до життя.

— Хто він?

— Художник.

Розділ 2

Іван мене вдарив.

Дав ляпаса — сильного, болючого. В скверику біля мого будинку. За те, що ігнорувала його два дні. Йому набридли мої книжкові «запої».

Пішов.

То був перший раз у житті, коли мене хтось вдарив. Я навіть не плакала — просто прийшла додому і залізла в душ. Не подумала про те, аби прикласти до щоки лід, і на наступний день на ній красувався чималий синець. Одногрупники зацікавлено дивились на мене, але ні про що не запитували. Ще б пак. Вони не наважувались. Усі знали, що особистих пригод я на обговорення ніколи не виношу.

А я почувалася жахливо. Після того ляпасу і на наступний день не могла примусити себе взяти жодну книжку до рук. Десь на краю свідомості, поза ураженою гордістю і больовими рецепторами, хотілось подзвонити Іванові і попросити, щоб приїхав. Владнати з ним стосунки, щоб життя стало таким, як раніше. Зрозумілим. Таким, в якому мене не б’ють, коли я не хочу бачитись. Таким, де мені дарують квіти, водять у ресторани, цілують, тримають в обіймах, дарують щось смачне або красиве.

…І зустрічатись з ним так само, як раніше. Як з ним, як з тими, хто був до нього. Багатими. Вродливими. Сильними.

А що він сильний, я відчула на своєму обличчі.

Саме сиділа в коридорі університету — пари закінчились і пора було йти додому. Коридори порожніли. Тримала в руках телефон і мізкувала. Я не звикла, аби зі мною обходились, як з непотребом. Позустрічатися ще трохи? А тоді покинути? Я знала, що як вдам із себе засмучену, він приїде. На своєму дорогому авто, яке боготворить. Або ж…

— З тобою все гаразд?