Розділ «Частина З Доріан»

— Вже ні. Колись любив. Ми… ми зрадили одне одного. Він знайшов іншу. І я її вбила.

Воля поглянула на мене.

— Вбила?

— Через мене вона загинула.

— Отак і кажи. Це як «коханий і коханець». Трошки по-іншому звучить, а різниця разюча. Як звуть цього хлопця?

— Тарас… Я… Воле, я не можу бути Стожаром. Ти бачиш, на що схожа моя аура? На що схожа моя… душа?

— Ha зоране поле без життя.

— Тоді ти розумієш, чому…

— Скажи мені, коли перший Стожар отримав свій дар? — перебила мене жінка. Її добрі очі в сузір’ї зморщок дивились на мене дуже і дуже уважно. М’ятний вінок на її голові чомусь привертав мій погляд і заважав думати.

Раптом я відчула себе дуже втомленою.

— Земовит?

— Так. Що він робив, коли став Стожаром?

— Хотів убити дитину велета. І передумав.

— Він хотів убити дитину. Дитину, Стожаре. Невинну. Так, Земовит передумав, але скількох велетів, молодих і старих, він убив до того? Ти знаєш, що цілі села спалювали? Велети палили людей і навпаки. Не було безгрішних Стожарів. Жодного не було. Хтось був злим більше, а хтось — менше. В часи спокійніші й Стожари були чистіші. А зараз країни, якій вони служили, вже не існує. Її названо Метейською, що з мови белатів означає «країна болю». Тобі не розповідали, що з більш ніж десяти підкорених народів патрійці були найнепокірнішими? Циркута наважилась полонити державу Патрію тільки після того, як цілковито скорила одинадцять інших, сусідніх. А зараз Патрія в ярмі вісім століть. Якого ще Стожара вона заслуговує? Чистого і невинного? Такий тут не виживе.

Я вражено дивилась на неї.

Воля кивнула.

— Так. Я розумію, що тобі важко. Як усвідомлюю і те, що ти почуваєшся винною. Напевне, через твої розбурхані почуття цей хлопчина тут і опинився. Ви ж з іншого світу, правда?

— Так. Але хіба є Стожари в тому світі?

— Цього я не відаю. Та знаю напевне, якщо ти тут опинилась, то прийшов час і ця земля тебе потребує. Потребує Патрія. Я ще не розумію, для чого, але ти тут неспроста. І цей Тарас… ти маєш розібратись у своїх почуттях до нього, вирішити цю справу і тоді тільки зумієш почати нове життя. Тому він тут. Ти притягла свою провину, аби її не стало, і ти змогла оновитись.

— Я можу відіслати його назад? — запитала я з надією.