Розділ «Частина З Доріан»

Воля стенула плечима.

— Я не знаю, люба. Ти маєш і надалі читати книгу Стожарів і пізнавати себе, тоді й дізнаєшся.

Тарас раптом поворушився в безпам’ятстві і щось забурмотів.

Стримуючи тремтіння руки, я торкнулась його чола. Воно було гарячим.

— У нього жар.

— Так, він перемерз. Але ми його виходимо, правда? — мовила лагідно Воля, обійнявши мене за плечі. Я відчула, як на очі набігають сльози і схлипнула. Її полотняний одяг пахнув травами.

— Так, Воле.

— Мій світ зовсім інший, ніж цей. Те, що існує тут — магія, зілля, холодна зброя — для нас, як казка. Такі світи, як ваш, ми вважаємо вигадкою. Дехто пише про них книги чи знімає фільми.

— Що таке «фільми»? — запитала Златодара, схиливши голову набік. Ми сиділи з нею вдвох — дівчина принесла мені бульйон і пиріг з грибами, і поки я їла, Злата вирішила трохи повипитувати. Тим часом до Волі хтось прийшов і жінка вийшла до своєї лабораторії. Було чутно, як вона з кимось розмовляє за ширмою. Тарас досі був без тями, тільки часом легенько ворушився. Я здригалась від кожного його руху та ще змінювала пов’язки на чолі та зап’ястках хлопця, і змочувала їх холодною водою, аби збити жар.

Я хвилювалась, що він не одужає, і водночас боялась миті, коли повернеться до свідомості. Тоді почнеться щось… геть інше. Не схоже на моє попереднє життя в Павутинні. Минуле і теперішнє почали переплітатися.

Я труснула головою.

— Це коли люди створюють якусь історію, в ній грають актори, і потім можна переглянути її на одному зі спеціальних приладів.

— Хіба це не магія?

— Ні, це наука.

— І у вашому світі немає Стожарів?

— Наче ні.

— То як ти така народилась?

— Я не знаю. Я не народилась Стожаром. Хтось наділив мене цим даром, та я не розумію, хто і як. Коли починаю думати про це, голову пронизує болем і я пригадую тільки яскраве світло. Я погано пам’ятаю останні миті життя в своєму світі.

— Ти сумуєш за ним?

— Не дуже.