Розділ «Частина З Доріан»

Так скучила за ним! Як божевільна. За його руками у фарбах, за солом’яним волоссям і веснянками на носі, за тонкими губами. За цими його потертими джинсами.

Він розплющив очі. Поглянув на мене — без злості.

— Де ти була?

Я стенула плечима. Я не пам’ятала добре, де. Останні дні злились у пам’яті в одну-єдину пляму. Відчувала тільки, що змерзла і болять ноги від довгої ходьби.

— Ти хочеш, щоб я пішов?

Я похитала головою. Підійшла і простягнула йому руку. Тарас взявся за неї і підвівся. Рвучко притиснув мене до себе. Прошепотів на вухо:

— Аню, що відбувається?

Я не відповіла. Заплакала.

Він пригорнув мене сильніше. Тоді взяв з моїх тремтячих рук ключі, відімкнув квартиру і заніс мене досередини. Відкоркував вино, зварив глінтвейн. Примусив мене, попри те, що я продовжувала рюмсати, переодягтись у халат і капці, вклав у ліжко, як малу дитину, змусив випити гаряче вино. Закутав у ковдру. Сів поряд. Зачекав, коли зігріюсь. Тоді взяв моє обличчя в долоні — і довго дивився в очі.

— Ти мене більше не любиш? — запитав тихо.

— Люблю, — мовила я. Голос тремтів. — А ти мене?

Розмова була схожою на перемовини дітей чи підлітків.

Але такою важливою.

— Люблю. Чому ти пішла?

— Бо ти… ти…

— Перестав тебе малювати?

— Так.

Він зітхнув.

— А це настільки важливо? Ти мене любиш, чи лише картини?

Я різко сіла і дала йому ляпас.