Розділ «Частина 2 Мораль»

Але я пізнавала його такого, якого не знали вони. І це було стократ мені необхідніше, аніж відповіді на зайві запитання.

До певного дня.

За сніданком Лада, що виглядала якоюсь незвично напруженою навіть для останніх тижнів, нахилилась до мене і прошепотіла:

— Вишена сьогодні не ночувала в спальні.

— Що?

Я різко повернула голову до Лади.

— Що ти таке говориш? Вона лягала разом з нами і вранці була в ліжку, я сама бачила.

— Вона пішла, коли всі заснули, і вернулась перед світанком, — мовила Лада, явно ображена моєю недовірою. — Я бачила, бо вставала в туалет і помітила, як вона вислизнула за двері спальні. Я не спала всю ніч і дочекалась, коли вона вернулась.

Почуте не вкладалось мені в голові.

— Я думала розповісти…

— Кому? — я схопила Ладу за руку під столом, аж вона підскочила.

— Комусь… вчителю… бо буде краще, якщо її покарають зараз, ніж якщо вона… вона… завагі…

— Тихо, — прошипіла я, нахилившись до неї. Лада нервово ковтнула.

— Ти робиш мені боляче, Ханно.

Я не послабила хватку на її руці. Напевне, це було грубо з мого боку, та мені було байдуже. У скронях сильно запульсувала кров.

— Потерпиш. Ти хочеш здати Лишену? Вчителям? Ти забула, як мене випороли і поставили на коліна у дворі? Хочеш, аби з нею зробили те саме? Надворі мороз і вона просто помре.

— Але вона…

— Вона наш друг, — мовила я грубо. — І твій, і мій.

— Вона не була твоїм другом, коли ви бились, — в голосі Лади прозвучала отруйна нотка. І це була та мить, коли я усвідомила, чому вона сказала мені про все, а не пішла до вчителів. Вона думала, що я зроблю це за неї. Розраховувала на те, що я досі відчуваю до Вишени ненависть.

Лада — боягузка. Паскудна боягузка.