Розділ «Частина 1 Забуття»

— Я хочу, щоб з нами пішов Тигран, — мовила я.

Ждан криво усміхнувся.

— Не довіряєш мені?

— Справа не в цьому. А в тому, що я йому довіряю, — проронила я. Чоловік засміявся і кивнув.

— Воля Стожара. Я згоден.

Я певний час стояла і не наважувалась смикнути за мотузку з дзвоником. Але зрештою вирішила, що раз прийшла, то слід це зробити, бо виглядаю дурнувато.

Дзвоник легенько дзенькнув. Відповіді не почула.

Я почекала трошки і знову дзеленькнула. А тоді мовила в коричневу ширму:

— Златодаро, я розумію, що ти можеш не хотіти мене бачити, але мені треба знати, що з тобою все гаразд.

Знову ніякої відповіді.

«Може, вона кудись відійшла?»

Я повернулась, щоб піти, а тоді раптом з-за ширми пролунав невпевнений голос:

— Заходь.

Я відсунула ширму і зайшла до кімнати Златодари.

Дівчина сиділа на матраці, обхопивши руками коліна. Вона була одягнена в чорні штани і білу туніку — я помітила, що білий взагалі досить часто фігурує в гардеробі Златодари, а тому є, мабуть, її улюбленим кольором. Хоч як вона умудрялась не забруднити його тут, під землею, видавалось мені загадкою.

Я потупцяла біля входу, а тоді підійшла і сіла на землю поряд з дівчиною. Вона дивилась кудись вбік.

— Як ти почуваєшся?

— Усе добре, дякую.

— Нічого не болить?

— Ти мене зцілила.