— Я хочу, щоб з нами пішов Тигран, — мовила я.
Ждан криво усміхнувся.
— Не довіряєш мені?
— Справа не в цьому. А в тому, що я йому довіряю, — проронила я. Чоловік засміявся і кивнув.
— Воля Стожара. Я згоден.
* * *Я певний час стояла і не наважувалась смикнути за мотузку з дзвоником. Але зрештою вирішила, що раз прийшла, то слід це зробити, бо виглядаю дурнувато.
Дзвоник легенько дзенькнув. Відповіді не почула.
Я почекала трошки і знову дзеленькнула. А тоді мовила в коричневу ширму:
— Златодаро, я розумію, що ти можеш не хотіти мене бачити, але мені треба знати, що з тобою все гаразд.
Знову ніякої відповіді.
«Може, вона кудись відійшла?»
Я повернулась, щоб піти, а тоді раптом з-за ширми пролунав невпевнений голос:
— Заходь.
Я відсунула ширму і зайшла до кімнати Златодари.
Дівчина сиділа на матраці, обхопивши руками коліна. Вона була одягнена в чорні штани і білу туніку — я помітила, що білий взагалі досить часто фігурує в гардеробі Златодари, а тому є, мабуть, її улюбленим кольором. Хоч як вона умудрялась не забруднити його тут, під землею, видавалось мені загадкою.
Я потупцяла біля входу, а тоді підійшла і сіла на землю поряд з дівчиною. Вона дивилась кудись вбік.
— Як ти почуваєшся?
— Усе добре, дякую.
— Нічого не болить?
— Ти мене зцілила.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стожар» автора Каторож Я.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1 Забуття“ на сторінці 47. Приємного читання.