Розділ «II Нащадок Чингізхана»

– Ми подбаємо про твого брата, – продовжував Батий, відкинувшись на спинку трону, – а за це ти мусиш пообіцяти подбати про мого сина. Хтось має прикрашати його самітність ночами. Сьогодні це зробиш ти.

– Але…

– Як звати твого брата? Ах так, Богуслав. Із ним не станеться нічого поганого, можеш бути впевнена, жінко. І батько твій теж не потрапить у біду. Ти задоволена?

– Я… – Сніжана стиснула свою косу так, немов збиралася відірвати її. – Я…

Батий нахилився до неї, приклавши долоню до вуха:

– Що? Не чую.

– Задоволена, о хане. Я задоволена.

– Тоді подякуй нам і йди. – Рука Батия зробила недбалий відсторонювальний жест. – Увечері за тобою прийдуть і підготують тебе до найкращої ночі у твоєму житті. І ось ще що… Якщо твій батько буде проти, то нехай неодмінно з’явиться та скаже про це. Так йому і передай. А тепер іди, іди!

Батий знову змахнув рукою і скривився, хоча насправді йому було приємно дивитися, як кланяється, задкуючи до виходу, принижена дочка уруського князя, що дозволила повестися із собою, як з останньої рабинею. Коли вона покинула зал, він з усмішкою повернувся до сина і жартівливо штовхнув його ліктем у бік:

– Таке волосся золоте, і шкіра, мабуть, м’яка, як лебединий пух. Я б і сам не відмовився від такої наложниці. Але все тобі, сину, усе краще – тобі.

Сартак здавався задоволеним, хоча злегка збентеженим.

– Не треба було, батьку, – сказав він. – Мені доволі тих жінок, які в мене є.

– Захочеш – проженеш цю білу ослицю. Річ не в тому, візьмеш ти її чи ні. Це була наука. Я показав тобі, як слід поводитися з урусами. Трохи ласки, трохи погроз. Умощуєш кинджал у мед, встромляєш його в серце і обертаєш.

Саме так чинив Батий із гордими й волелюбними руськими князями, яких заманював в Орду «для переговорів». Першим був Ярослав Всеволодович, який прибув із синами й боярами. Спочатку всі навідріз відмовилися проповзати між двома вогнищами і кланятися на південь тіні Чингізхана, але ця впертість тривала недовго. Досить було зламати хребет найбільш непокірливому бояринові й відлучити хлоп’ят від Ярослава, як він став напрочуд поступливим. У нагороду Батий обійняв його, назвав своїм братом і призначив його головним на Русі, віддавши йому Київ і Володимир. Решта князів наввипередки помчали в Орду, щоб виклопотати собі ханські ярлики на володіння своїми ж землями. Усі вони охоче повзали між вогнями й опускалися на коліна там, де їм казали. А ще кожен із них прийшов зі щедрими подарунками для Батия, для його численних дружин і чиновників.

Батий давно навчився зневажати людей, тож не дивувався тому, із якою готовністю князі йшли на будь-які поступки, запобігали й били поклони, аби зберегти життя собі та своїм близьким. Виконуючи волю хана, вони обклали важкою даниною своїх підданих і виставили особливі дружини, щоб збирати цю данину під наглядом баскаків. Кожен урус, від малого до великого, зобов’язаний був віддати шкуру ведмедя, бобра або хоча б тхора, щоб не бути викраденим у рабство. Кожен батько віддавав одного з трьох синів у ханське військо, будь-яка незаміжня жінка, яка сподобалася збирачеві данини, могла стати наложницею. До речі, великим баскаком Володимирським був не хто інший, як тамтешній князь, що подав приклад решті.

І тільки один князь урусів досі зберігав незалежність, не поспішаючи на уклін до Батия. Ба більше, він насмілювався давати притулок біженцям з інших земель, допомагаючи їм переховуватися від збирачів. Усякий раз від згадки про його існування настрій хана псувався, і тоді Батий зривав злість на присутніх. Наказував, наприклад, охоронцям влучати стрілами в ластівок, що літали під склепіннями залу, а потім наказував стратити охоронців за невміння стріляти. Або змушував наложниць танцювати на розжареному вугіллі, поки вони не падали знеможені. Багато було способів дати вихід своєму гніву. І жодного підходящого, щоб не стискувати кулаки від самої лише думки про Данила Галицького.

– Сину мій, – гукнув Батий до Сартака, який підвівся, – постривай, не поспішай, я ще не все сказав, що хотів тобі сказати.

Схаменувшись, юнак опустився на місце. Поклавши долоню на його коліно, Батий нахилився до сина і промовив:

– Пам’ятаєш, я обіцяв відправити тебе в похід проти угрів? Так ось, похід відкладається.

– Але чому, батьку? – стрепенувся Сартак. – Я вже досить дорослий, щоб управляти військом. Набридло сидіти в палаці! Я хочу побачити світ, хочу битися, хочу завойовувати землі для нашого роду!