Розділ «Частина 2»

Тиша й темрява навкруги. Прокинувшись, Ярослав близько хвилини не міг пригадати, де він і як опинився в цьому місці, лежачи під ковдрою на м'якій постелі. Але поступово спогади про минулий день, що їх навіяв пульсуючий біль у тілі, вигнали з голови сон і розслаблений стан. Тамуючи стогін, Ярослав сів у ліжку й почав огляд. Він знаходився у просторій кімнаті, судячи з усього, готельного номера. З вікна до кімнати потрапляла невелика кількість світла, яка давала змогу побачити велике двоспальне ліжко, на якому він зараз сидів, трюмо з невеличким столиком біля стіни, вихідні двері та вхід, очевидно, до ванної кімнати. Ярослав, пересилюючи біль, поплигав до неї. Клацнув вимикачем і зрозумів, що він не помилився – перед ним була ванна кімната, облицьована кахлями приємного блакитного кольору. Вона сяяла білизною сантехніки, на стіні мала дзеркало та скляну поличку, заставлену різноманітними пляшечками, пластиковими баночками і тюбиками. Ярослав наблизився до дзеркала. Чесно кажучи, дивлячись у дзеркало, він очікував гіршого. Отже, результати огляду були не безнадійними – криваві плями давно було змито, набряки на обличчі зійшли, а подряпини й садна були дбайливо заліплені медичним пластиром. Єдиний синець під оком уже взявся жовтим кольором. Груди й живіт несли на собі дещо більше саден і синців, хоча додавало оптимізму те, що ребра, очевидно, не постраждали.

Позаду себе Ярослав почув кроки і повернувся. У дверях ванної стояла Наталка. На її обличчі відобразилася стурбованість.

– Навіщо ви встали?

Ярослав розкрив рота, не знаючи, що відповісти. Йому стало соромно за свій вигляд – укрите синцями тіло в одних лише трусах у присутності ледь знайомої і до біса привабливої дівчини.

– Де я? – запитав він перше, що спало на думку.

– А ви як думаєте? У моєму номері, звичайно. Ляжте негайно в постіль.

Ярослав мовчки скорився. Вона, зітхнувши, вкрила його ковдрою, присіла на краєчок ліжка і приклала йому до чола свою прохолодну долоню.

– Температура, здається, повернулася до норми, – мовила Наталка тоном військового лікаря, – давайте я огляну ваші ураження, якщо ви вже однаково прокинулися.

Ярослав спробував боронитися, але досить швидко зрозумів, що нічого не зможе вдіяти, і скорився вдруге. Він мовчки терпів, поки вона протирала якоюсь маззю подряпини на його тілі й обличчі, очікував, коли замінить пластир і прослухає пульс. Одночасно не забував уважно придивлятися до дівочого обличчя, яке тепер, зосереджене, з міцно стисненими вустами і уважним поглядом зелених очей, було ще гарнішим, аніж раніше. Нарешті Наталка закінчила.

– Ти гарна, – сказав Ярослав, дивлячись на неї обожнюючим поглядом.

– Ми вже на «ти»?

– А чому б і ні? Перебуваючи вночі в одному готельному номері, можна полишити офіціоз, хіба не так?

– Гаразд, можна й на «ти». Ти теж гарний. Надзвичайно. Втім, ти щойно й сам міг помітити це в дзеркалі. Нічого не хочеш мені розповісти?

Ярослав замислився. Зовсім залишити без пояснень ситуацію, у яку потрапив, він не міг, але й заглиблюватись у подробиці в присутності журналіста було передчасно. Він коротко розповів про вбивство Євгена Бондаренка і двох невідомих у Львові, про пошуки його ймовірних убивць тут і їхню смерть у Млинарже. Жодним словом він не обмовився про Барбару Красовську, Гуліватого і дрібні деталі справи.

– Моя робота не завжди схожа на те, що ти звикла бачити в детективному кіно. Дякую за допомогу. Маю надію, я спричинив для тебе не надто великий клопіт.

– Відчутний, але не переймайся.

– Мені прикро.

– Кажу: не переймайся. Тебе неможливо було залишити без допомоги. Сподіваюся, твоя історія компенсує мені два дні прогулу на роботі й паливо, витрачене на поїздку до Млинарже.

Ярослав мимоволі посміхнувся.

– До того, що ти гарна дівчина, можу додати ще один комплімент: у тебе акуляча хватка в бізнесі. Журналісти всі такі?