Розділ «Частина 2»

– Ти не дитина. Розумієш, після того, що ти тут побачив, вихід для тебе закрито. Тож я пропоную тобі легку смерть у разі співпраці або смерть у муках, якщо відмовишся говорити. І ти знаєш, як умію мучити я.

Ярослав сумно посміхнувся.

– Так, це ти вмієш. Мені навіть здається, що тобі чужі муки приносять задоволення.

– Вигляд того, як звиватимешся в корчах ти, мені неодмінно принесе задоволення, тож починай свою сповідь краще зараз, у мене не надто багато часу.

– Ти кудись поспішаєш?

Стоцький нічого не відповів, лише люто зиркнув на Ярослава.

– Навіщо ти вбив Бондаренка?

Стоцький зітхнув і поглянув на лисого. Той, швидко наблизившись, розмахнувся і тричі вдарив Ярослава кулаком в обличчя. У голові на мить затьмарилося, і Ярослав відчув, як із розбитого носа та губ рясно потекли струмочки крові.

– Тут запитання ставлю я, як не банально це звучить, Оверку, – Стоцький вишкірився. – Я повторюю: що про мене і моїх людей відомо твоєму другу з варшавської поліції? Мені добре відомо, де й коли ти з ним зустрічався, тож не упирайся. Окрім можливості отримати ще кілька добрих стусанів, ти наражаєш на небезпеку і його.

Ярослав звівся, прийнявши ту позу, у якій був до побоїв, і спробував витерти кров рукавом піджака.

– Маріушу нічого про тебе не відомо, – сказав він за мить. – Я підозрював лише Сердюка й Мостового. Їх і розробляв. Мені самому до біса цікаво, яким боком до цього всього ти.

– Цікаво, кажеш? Так, цікавість – то шлях у майбутнє, як казав один мій улюблений поет. І додавав: а навіщо вам шлях у те, чого у вас немає?

– Я оптиміст.

Стоцький голосно засміявся.

– Мені це відомо. Але мушу тебе розчарувати. Цього разу твій кухоль пива таки наполовину порожній, а не наполовину повний. Я б навіть сказав, що він майже пустий. Крім усіх твоїх неприємностей є ще одна, про яку я не можу не повідомити тебе. Адже ти вбив Мостового і Сердюка! Ти знаєш про це? Ні? Прикро. Але в поліції будуть знати. їм у відділок уже підкинули злощасний «вальтер», кулі з якого оселилися в головах цих недоумків до того, як їм перерізали горлянки. Вгадай, чиї на ньому відбитки? Правильно, твої. Все ж, щоб поліцаї не сушили собі голів, до пістолета додано записку про обставини смерті людей, котрих так хотів побачити Ярослав Савицький. Так ось. Але не будемо заглиблюватися в полеміку. Наступне запитання: про що ти говорив з Іваном?

Ярослав зітхнув. Ось зачіпка, яка дозволяла протягнути ще трохи часу. Стоцький, очевидно, зрозумів, що в нього з Іваном є деякі дружні відносини, тож тепер будь-що намагатиметься дізнатися про них якнайбільше. Для того лишень, щоб оцінити небезпеку, на яку наразить себе в разі вбивства Ярослава. Але, судячи з настрою лисого і характеру самого Стоцького, який Ярослав знав надто добре, таке зволікання буде зовсім нелегким.

– Я говорив із ним про мартіні.

– Про що? – від несподіванки Стоцький випрямився.

– Про мартіні. Це такий напій. Лише білий вермут і джин.

– Білий вермут і джин… Попрацюй із ним трохи, він глузує з нас, – поглянув Стоцький на лисого.