Розділ «Частина 2»

Ярослав помотав головою.

– Не вгадав. Підвези мене до чудової вілли пані Красовської. Я стовідсотково не добрий самаритянин і потребую коштів на своє неправедне животіння.

Маріуш зрушив автомобіль з місця і поїхав вулицями Варшави, які швидко наповнювалися транспортом, загрожуючи піймати їх у лещата заторів ранішньої години пік.

Через годину вони зупинилися за кілометр від потрібного будинку.

– Не очікуй на мене, друже, – поплескав Ярослав Маріуша по плечу. Я буду у вас сьогодні ввечері. – Він вийшов з машини і хотів уже зачинити дверцята, коли почув:

– Я радий, що ти погодився покінчити зі справою. Адже експерт, котрого потрібно було б покарати за відсутність відбитків на пістолеті, – справжній професіонал. Він зміг помітити, що тіло помічника Стоцького на ім'я Сергій Шварц… лисий такий, знаєш?

– Доводилося бачитися.

– Так от воно, тіло, було на якісь кілька градусів теплішим, аніж тіла вбитих приблизно на годину раніше Мостового та Сердюка. А зі Стоцьким у Шварца були досить дружні стосунки, тож можу припустити, що в нього стріляв не Паша.

– І що з того?

– Нічого вартого уваги, так… Сам Стоцький, який так завзято відстрілювався й був убитий нашими хлопчаками, виявився на цілих дві години «свіжішим» за Шварца. Тобто лисого вбили не вони. Дивно…

– Дійсно дивно.

Маріуш позіхнув.

– Мабуть, я сьогодні встав надто рано. Доведеться куняти в офісі, якщо не виникне нагальних справ. Я сказав експертові, що він помилився. До вечора.

Авто, здавши назад, розвернулося, і невдовзі Маріуш уже мчав геть, залишаючи Ярослава наодинці з власними думками. Савицький повернувся і покрокував живописною алеєю, що вела крізь сосновий ліс до елітного котеджного масиву, серед якого знаходився будинок Барбари Красовської. Ярослав ясно зрозумів, навіщо Маріуш вимовив останню фразу – це був ультиматум. Йому пропонували забиратися геть і не каламутити воду. Але образи на старого товариша не було. Так, він мав рацію – тут не Ічкерія, навіть не Україна. Тут країна, яка є членом Євросоюзу, і такі події, які відбулися напередодні, могли вкрай негативно позначитися на рейтингу поліції. Голос суспільства, преса… Вже одне те, що він, опинившись у самому центрі кривавої м'ясорубки, навіть не був затриманий для давання офіційних свідчень, говорило про особливу довіру Маріуша до нього. Все було чесно.

Опинившись перед виконаними в середньовічному стилі ворітьми будинку Барбари Красовської, Ярослав, перед тим як натиснути кнопку домофону, поглянув крізь ковану решітку брами на подвір'я. Перед ним було типове помешкання людей, які не звикли обмежувати себе в коштах. Погляд вабив великий, дбайливо підстрижений газон із кущами у формі оленів і кумедного слоника. Газон був настільки великим, що поряд із кущами змогли поміститися ще й фаянсові гномики, що оточували Білосніжку, котра, сидячи на ослоні, розчісувала волосся; велика клумба з трояндами і тренажер для гри в гольф. Дещо віддалік виблискував блакиттю прозорої води басейн, а під стіною триповерхового будинку застигли кілька автомобілів, серед яких Ярослав зміг розрізнити «Ягуар» і «Бентлі».

– Я слухаю вас, – пролунало нарешті в домофоні після досить довгої мовчанки.

– Мені потрібна Барбара Красовська.

– Вас запрошено? – охоронець на тому боці явно нудьгував.

– Звичайно.

– Ім'я?