Розділ «Частина 2»

– Я не можу, – він підійшов до неї і, діставши гаманець, витягнув із нього кілька зелених банкнот. – Візьми. Це за незручності, яких завдав мій дзвінок.

Наталка відступила на півкроку і поглянула на нього очима, що враз звузилися.

– Тобі така ситуація нічого не нагадує? Я не повія, з якою ти повинен розрахуватися!

Ярославові стало соромно. Він швидко поклав портмоне до кишені піджака й розвів руками.

– Вибач. Мені прикро. Я не хотів тебе образити. Обіцяю, що ми незабаром побачимося. Я відповім на всі твої запитання, і ти зможеш написати статтю, яку замислила.

– Статтю? А хто вів розмову про статтю? – Вона прискіпливо обдивилася кавоварку й перевела погляд на Ярослава. – Твоя історія, пане Бонде, тягне на добрячий детективний роман. І я не збираюся втрачати таку нагоду.

– Тоді я обіцяю допомогти тобі в цьому.

Наталка посміхнулась і повернулася до покинутої справи – нарізати хліб для тостів.

– Так трохи краще.

Ярослав відчув незручність. Він, котрий утратив здатність ніяковіти перед жінками багато років тому, відчув раптом, що ніяковіє перед цією дівчиною.

– Тепер мені дійсно потрібно йти, – мовив він за мить.

Зітхнув і, навіть не встигнувши осягнути, що чинить, ухопив її в обійми і ніжно поцілував у вуста, які несміливо розтулилися назустріч його цілунку. Після цього рішуче покрокував до виходу.

– Ярославе! – почув уже в дверях.

– Що?

– Так зовсім добре.

Розділ 6

Маріуш виглядав доволі стурбованим, коли Ярослав сів поряд із ним в автомобіль і простягнув для привітання руку.

– Тобі добряче дісталося, – помахав він головою.

– Могло бути гірше. На щастя, поряд завжди є люди, спроможні допомогти, коли стає справді скрутно.

– І, знаючи тебе, можу припустити, що це була саме самаритянка, а не самаритянин.