Розділ «Частина 2»

– Хороші журналісти – так. Зараз третя година ночі. У тебе є ще невідкладні запитання? Решту я воліла б відкласти до ранку.

– Лише одне, – Ярослав поглядом обвів кімнату, – я так розумію, що перебуваю тут уже два дні. Де мій телефон і хто мені телефонував?

Наталка мовчки підійшла до невеличкої тумбочки біля ліжка й відчинила шухляду.

– Ось він, – витягла слухавку. – Мені невідомо, хто тобі телефонував. Коли ми приїхали і я за допомогою портьє доправила тебе сюди, батарея була вже розряджена.

За мить клацнув вимикач і двері до кімнати зачинилися. Ярослав залишився один і невдовзі вже спав, вирішивши, як і Наталка, відкласти всі проблеми до ранку.

Телефон ожив тривожним дзвінком уже за хвилину після того, як Ярослав увімкнув до електромережі зарядний пристрій. Телефонував Маріуш.

– Ти добряче налякав усіх, Ярику. Де ти?

– Я в цілком надійному місці. Вибач, не зміг дочекатися вас. Мене запросили в інше місце, і я не зміг відмовитися від запрошення.

– Я здогадався.

– Ви знайшли те, що залишилося від Мостового й Сердюка?

– Так. Саме тому я й хвилювався за тебе. Яким чином ти причетний до їхнього вбивства?

– Жодним. Але мені відомо, хто причетний.

– Мені теж. Павло Стоцький. Він знищений працівниками спецпідрозділу за вчинення опору під час арешту.

– Ось такої! – Ярослав подумки вилаявся. – Ти впевнений? Чорт забирай, мені чомусь здається, що він був не останньою ланкою в нашому ланцюгу.

– Так, я впевнений у тому, що Павло Стоцький, котрий був головним болем для варшавської поліції протягом тривалого часу, перетворився на шматок лайна. І зовсім за цим не жалкую. От що, Ярику, нам потрібно поговорити, і це не телефонна розмова. Скажи, де тебе забрати, і я під'їду по тебе.

Ярослав зітхнув. Він був готовий до такого розвитку подій.

– Я наберу тебе за кілька хвилин, – сказав він і вимкнувся.

Ранок зазирав у велике вікно ласкавими сонячними променями, а годинник показував за чверть сьому. Ярослав пройшов до ванної кімнати і став під душ. Довго підставляв обличчя пружним прохолодним струменям води, після чого обережно обтерся рушником і вирушив розшукувати свій одяг. Він знайшов костюм у шафі випраним і випрасуваним, подумки подякував завбачливості своєї нової знайомої і швидко одягнувся.

Наталка, щось неголосно наспівуючи, поралася біля кухонного куточка у великій кімнаті, коли Ярослав з'явився у дверях спальні. Помітивши, вона зміряла його поглядом і все зрозуміла.

– Я готую каву й тости. Не лишишся поснідати?