Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

Та проф. Карачевський взявся вже читати.

— Слухайте панове! — почав.

«Кому попаде в руки цей листок і ця касета нехай негайно передасть їх до найблищого уряду, чи якої научної установи або хоч якій образованій, тямучій людині. Касети не відчиняти. В ній нема ніяких скарбів а листи до наших друзів і наші записки. Прохаємо заопікуватись нашими червоношкірими приятелями, якщо удасться їм здоровими прибути на землю. Здоровимо наших братів на нашій далекій, дорогій Землі. Пишемо це на планеті Марс, куди прибули ми рік тому судном «Queen of Virginia» P. M. Дудлєй, Т. Р. Ґрегем і О. Геріксон.

Такий був зміст цього листа, що його читав в кабіні міжпланетного судна проф. Карачевський.

III

Добру хвилину царила мовчанка у кабіні, так були всі захоплені вражінням, яке вирізьбили у їх душах слова читаного проф. Карачевським листа.

— Слава Богу, що живуть — промовив перший інженір. — Це найкращий подарунок, якого й могли ми надіятися з Марса.

Всі підійшли до віконця й почали оглядати металевий лист, що його держав у руках проф. Карачевський.

— Що це за металь? — спитав директор обсерваторії доторкаючись рукою дощечки. — Не подібний до ніякого з наших металів. Легкий, як алюміній та твердий, як сталь.

— Це певне тільки для ділової кореспонденції вживається його, бо скажімо до інтимної цілком не годиться! — засміявся проф. Карачевський. — Уявіть собі, якбиякамарсіянська красуня дістала такий бляшаний листочок від кожного свого поклонника й захотіла носити їх «на серденьку», як це поетично наші літератори висловлюються. Певно дзеленькалиб за кожним її кроком… — сміявся професор.

— За те такі листи мабуть трівалі — не вивітріє так скоро їхній зміст — запримітив мовчазний Британець.

— Та ходім панове дальше, кінчаймо нашу роботу — сказав проф. Карачевський, ховаючи листи й забираючи із стола касету. А була вона з того самого незнаного металю, що й лист.

В слідуючих кабінах не було нічого замітного. Тут і там стояли під стінами скриньки, що їх малося пізніше розглянути. В одній камері була кухня та склад їжі й напитків в дивних гранчастих пляшках

Одна, надпочата, стояла на поличці біля малої кухонки, що подобала цілком на електричні кухонки вживані по американських домах. Американський інженір взяв пляшку, підніс до світла, відкоркував і понюхав.

— Щось як коняк! — кликнув. Але випити не зважився.

— Ануж це яке марсіанське лікарство на поріст волосся чи може проти поту у ногах! — сказав, виправдуючи цим свою трусість. — хто його зна!..

Пішли дальше.

Була ще остання кабіна ліворуч, яку треба було оглянути і до якої саме підходили. Як і у інших панував і у ній сутінок,

бо й тут віконце було закрите занавіскою. Проф. Карачевський відчинив двері та опинився на порозі а з ним усі, що йшли з ним. Це що побачили в тій кабіні здержало їхні кроки й спинило мову. Мов вкопані станули на порозі й впилися своїми очима в нутро доволі маленької кімнатки, що стояло розкрите перед ними.

В кабіні не було майже нічого.