Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

Вправді минулої зими десь там у Гватемалі на якомусь університеті один з професорів оголосив був курс викладів з марсіянської фільольогії, але його скоро замкнули в домі для божевільних докинув Артименко підсміхаючись. — Та пождімо!

Хто знає, що скриває ще у собі міжпланетне судно, яке відпочиває собі покищо на летунському майдані. Ось тут скривається розвязка! — кликнув, вказуючи на проф. Карачевського, який вказався на сходах в товаристві чужоземних членів Академії та експертів, готових до виїзду на летунський майдан.

Привитавшися, Артименко й Ігор прилучилися разом з Американцями до ученої комісії й за хвилину їхали вже київськими вулицями в сторону летунського майдану.

Дорогою оглядали город потапаючий в золоті весняного передполудневого сонця.

Київ святкував.

Вулиці були повні прохожих, що хвилини стрічалося громадки людей стоячих на розмові, між якими увихалися продавці Газет із свіжими новинами. Ігор й собі придбав жмут свіжих газет — якими увихалися продавці газет із свіжими новинового, здебільшого повторялося на всякі лади все те, що бачив або що було йому знане, а те що робило вражіння новости було видумкою. Старий як світ звичай ґазетчиків. Коли нема нічого нового, тоді пускаються в рух телеграми на власнім шнурку.

— Ось глянь, Степане, що пише твій «колега» — звернувся Ігор до Артименка, підсуваючи йому ще мокрі від друкарської фарби листки «Степової Зорі», у якій на три стовпці подавалися «найсвіжіші» новини із гетьманського терему, де були приміщені Марсіяни. І читав там Артименко, що вони проснувшися рано зажадали їсти, що прислуга назносила їм всякого добра та на все вони крутили носом, тільки взялися остаточно до ахтирської ковбаси (найкраща продається у д. Просюченка у власному кіоску на великому базарі по 85 шагів за хунт, перед Різдвом із скидкою) і т. д. і т. д. тому ж подібні новинки.

— Ну й не заікнетьея! — сміявся Ігор, — креше на три стовпці!

— І тобі не ікалосьби Ігоре — сказав Степан, колиб ти мав вимотати із себе що дня по три таких стовпці дрібного друку. Ще й не те вшкваривби ти. Не тільки годувавби Марсіян ахтирською ковбасою а поївби їх хочби миргородським квасом й казавби їм закусувати пирятинськими квашеними огірками!… Це в нашої братії щоденна річ! Пожди, ще не такого дочитаєшся, як що тільки наші Марсіяни заговорять. Бачиш, для київської преси ледви що почався сезон.

Минаючи розкинені по обох боках шоссе дачі все ще стрічали цілі процесії людей йдучих в сторону летунського майдану або вертаючих з нього. Що хвилини приходилося їм виминати всякого рода вози та повозки, наколесників та піхотинців, що займали шоссе у цілу ширину. Незабаром замаячів летунський майдан і вказалися обриси міжпланетного судна, що знімалося серед него.

Ще хвилина і ціла валка повозок, везучих учену комісію спинилася біля судна, застаючи все так, як перед годинами було тут залишено. Тілько сторожа ґазометчиків змінилася за цей час двічі чи тричі. Поволі вискакували із повозок члени комісії, знімаючи порохівники та скла із очей, й простуючи ноги.

Молодий старшина, командант сторожі, зголосив, що «все в порядку» й незабаром комісія приступила до свого діла. Попереду йшов проф. Карачевський з американськими інженірами та двома секретарями, які записували все те, що диктував Карачевський доповнюючи поясненнями інженірів, які будували колись «Queen of Virgini’io». Показалося, що прибуле з Марса судно було збудоване дійсно не з арґініту а з якогось іншого металю, подібного мабуть до арґініту, коли судно видержало таку далеку дорогу. При розгляданню охоронних каптурів показалося, що горішний каптур вжитий із «Queen of Virginia», бо на листовці, якою був каптур обведений достерегло око американського інженіра дрібосеньке made in U.S.A. та на пів затерте…. Nebraska ave..

— Значиться «viribus unitis! — засміявся Американець,

— Земля і Марс будували цей модерний Ноєвий ковчег!… А що цікавого, так спосіб монтування, цього судна. Гляньте, ніде ні сліду споєнь, а прецінь годі припустити, щоб ціла куля зроблена була з однопільного кусня металю. Це вже мабуть лежить в области висшої штуки споювання металів — додав інженір.

Артименко йшов з Ігорем услід за ними нотуючи свої вражіння в записнику. Оглянувши суддо із вні ціле товариство підійшло до входу у судно, що сутенів понад ґалєрійкою. Тут також запримітили американські інженіри, які будували «Queen of Virgini’io» й знали кожну дрібничку у ній, деякі ріжниці в системі сталевих плит, що герметично замикали вхід у судио. Тут не було, як на «Queen of Virgini’i'» пружин, що випростовуючись попихали плити, які також добре могли зломитися чи втратити свою розпряжність а проста система підойм, яку стрічалося по старинних будівлях, де при помочи неї замикалися таємні ходи чи розступалися стіни.

На драбинку, що лучила зовнішні входові двері із коридором по середині судна, вступив проф. Карачевський з представником льондонського королівського научного товариства й директором астрономічної обсерваторії із «Mount Wilson» та одним із інженірів й Артименком, що не покидався їх ні кроку. Решта товариства лишилася на галєрійці.

Ігор Харитоненко опершися плечами о галєрійку вдивлявся в гладку поверхню металевої кулі, що мінилася якоюсь зеленкувато-сірою краскою.

— Коли це не питома краска металю, — думалось йому

— так певно буде можна відчитати із тієї сірої зеленини про те, що находиться по дорозі між Землею і Марсом, крізь які верстви і яких газів продиралося наше судно. Та це вже робота хіміків, вони скажуть тут своє слово.

А між тим проф. Карачевський із своїм товариством схиляючи трохи свою високу стать і пройшовши кілька Щаблів дістався на коридор, що розділяв судно на дві частини. Праворуч находилися навіть розхилені двері, що вели до першої кабіни й туди звернув він свою ходу. Поступивши кілька кроків станув на порозі й торкнувся дверей. Тихо, без найменшого шелесту розсунулись вони у сторону, розкриваючи невеличку кабіну з малим округлим віконцем, пропускаючи доволі соняшного світла у середину. На середині стелі находилася мала, блакитна куля, звисаюча над округлим столом, що займав середину кабіни.