Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

— Ага — це тут джерело того блакитного світла, яке ми бачили крізь віконце — кликнув американський інженір стоячи на порозі біля проф. Карачевського.

Праворуч ціла стіна була вкрита колісцятами, трубами й підоймами, що вели у долішну частину судна, у галю машин.

— Це капітанська каюта, а заразом кабіна керманича

— кликнув Американець підбігаючи до стіни. — Звідціль кермується цілою машинерією судна, тут саме і поводи цього міжпланетного верхівця — говорив він дальше, вказуючи на колесо, яке нагадувало керівницю в автомобільних возах. — А оця підойма веде до енергетичного мотора, що вправляє в рух цілу машинерію. — Ні, що це? — кликнув здивовано. — Цього не було на «Queen of Virgini’i'» — додав він розглядаючи цілу систему колісцят та металевих штабок, що півколесом видніли на одному місці стіни.

— Даймо покищо спокій по дрібному розгляданню

машинерії, цим займуться опісля механіки, ми маємо оглянути, так сказатиб здебільшого, судно й зложити зборові академії, який збереться під вечір, звідомлення із наших оглядин.

Говорючи це, проф. Карачевський окинувши ще раз оком кабіну, вийшов на коридор прямуючи до других дверей, що находилися по другому боці коридоря. І тут за дотиком руки розсунулися двері впускаючи учену комісію до середини. Ця друга кабіна була дещо більша від першої. Було в ній три віконця та затягнені на них занавіски не пропускали світла й тому панував у ній сутінок. Директор астрономічної обсерваторії підійшов до одного з них й відгорнув занавіску.

Золотистий жмут соняшного проміння розсипався по кабіні. Біля двох протилежних стін находилися в ній звисаючі із стелі лежанки, як це буває у корабельних кабінах. Кілька скриньок стояло на долівці біля стін та кілька подушок, що народам півдня заступають фотелі й крісла. Довгий стіл, закиданий всячиною находився по середині кабіни. І над ним також звисала блакитна куля на трьох металевих ланцюшках. Більш нічого не було в кабіні.

— Це мабуть спальня! — відозвався президент лондонського научного товариства.

— Здається так, а в «Queen of Virgini’ї» у такій же кабіні находився, щось гейби музей чи магазин подарунків для Марсіян.

І чого там не було! Навіть була там касета із милом, що «само пере» виробу містера Аткізона з Бофало. Не хотів вступитися цей містер Аткізон — сказав сміючися інженір, доки не обіцяно йому, що його мило поїде на Марса. Хотів, бачите, перший зареклямувати своє мило серед марсіянських господинь… Ну щож, зложив пятьдесять тисяч долярів на фонд будови «Queen of Virgini’ї» і його мило поїхало на Марса!…

— А може й нас дожидають якісь подарунки з Марса — сказав сміючись проф. Карачевський підступаючи до стола. Серед всяких дрібниць, як дивної форми щітки й гребені, коробочки та фляконики, находилася на середині його невеличка подовгаста касета а на її верху лежав лист. Не лист а у формі листа металева дощечка із виритими на ній знаками.

— Ось і є! — кликнув проф. Карачевський голосно й піднімаючи дощечку поніс її до світла.

— Ще й як! — говорив старий професор пробігаючи очима по дощечці. — Це по англійськи!

Очі всіх із натугою вдивилися в височенну стать професора й здавалося проникали цю металеву дощинку, яку він держав біля своїх очей.

Читайте вже раз! — не витерпівши гукнув Артименко.

— Як можна так гратися з людськими нервами!

— А ви, голубчику, заспокійтеся — повагом відозвався проф. Карачевський. Буде нам, буде й вам! Ваші читачі нічого не втратять на тому, якщо п'ять хвилин пізніше прочитають те, що їм зволите ласкаво подати на добраніч!..

І якби нічого, старий професор почав поволи витягати хустинку до носа, почав повагом протирати своє пенсне а потім чистити свій ніс, як це він звичайно робив у своїй авдиторії перед докладом.

— Ну й бісова ж математика! — забурмотів про себе Артименко.