Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

І в томуж моменті лискавкою понеслось воно по летунському майдані, здається скоріше ніж моглиб його облетіти короткі филі телевізійного апарату.

— Марсіяни!….

Так описували цю сцену ранішні «Вісти» в свойому звідомленні.

А Артименко аж ахнув з надмірного хвилювання стоючи за проф. Карачевським й чужоземними гістьми.

— Так! Це отже й ота загадка, що сповивала міжпланетне

судно, що неясним здогадом доторкалася струн його душі. Ця недовідома тайна, одвічна, як сама природа, розгортається перед його очами. Світ мрій недосягнених, біля яких віки цілі проходили, перековується в дійсність, таку тверезу, доторкаєму дійсність….

Ах!….

І захвилювали його груди а в очах засріблилися вії з неменшого може хвилювання, як в того старика, що припавши до землі ридав, доторкаючись чолом до неї.

А біля нього й дівчини заходилися вже лікарі й сестриці із поготівля Червоного Хреста, що розкрив свою станицю на летунському майдані. Наказом хвилі було подати як найскорше поміч дожиданим та разом з тим таким нежданим гостям, для яких труди далекої дороги, втома, ділання земної атмосфери й те хвилювання, якого свідками були присутні, могли мати як найгірші наслідки а то й не виключали катастрофи. Через те на приказ старшого лікаря, прислуга й сестриці обережно підняли старика та дівчину й примістили в повозці Червоного Хреста, що саме під'їхала до того місця. Вони без спротиву дали робити із собою, що запорядив лікар, без спротиву піддалися його оглядинам й конечному в таких обставинах вприсненню зміцнюючої сироватки. За хвилину везла їх вже повозка до Київа — до гетьманського терему, де були приладжені прийомні кімнати для дожиданих гостей. Вправді не тих, що їх везла повозка та і вони були гістьми, може ще більш дорогими як ті, на яких появу робилися всі оті заходи.

Все те сталося так швидко й так нечайно, що як сказано на Артименка робило воно вражіння якоїсь казкової фільми, що саме розгорнулася на отому широкому екрані, який уявляв із себе летунський майдан й розвіялась у ранній заграві. В якомусь нез’ясованому захопленні стояли всі, і панове з витального комітету, чужі гості та й видці на трибунах й німо дивилися один на одного. Видко було, що нечайна розвязка загадки міжпланетного судна так поділала на всіх, що кожен здержувався ще із власним коментарем до ледви що розіграної драми.

Перші американські інженіри перервали мовчанку підходючи до судна. Худощавий, якого впевнювання викликували перед хвилиною тільки іронічну усмішку в його товстелезного товариша, тріюмфував.

— Я-ж говорив — понісся його пискливий голос, що це як «Queen of Virginia» хоч збудоване оте судно як її посестра! Ось хочби тому, що цей металь, з якого збудоване оте судно — говорив він вказуючи пальцем на сторчаче у землі судно — не є арґінітом, а спосіб монтування поодиноких частин судна, от хочби взяти стіни, є зовсім інший, як на «Queen of Virginia» О! В мене добре око! — хвалився худощавий.

— Та ще кращий язик! — процідив крізь зуби його недовірчивий товариш.

— І язик несогірший! — відрубав власник того язика підходючи до степениці.

Артименко пішов за ними. Між тим знов озвалися мегафони по усіх закутках майдану. Сповіщували коротко, що міжпланетним судном прибули не сподівані дослідники, які тому рік вибралися в подорож до Марса, а двоє Марсіян. Ізза втоми та небезпеки, що земний воздух може пошкодити їхнім організмам треба було їх полишити лікарській опіці

— й переслати у Київ, де змоглиб відпочати й набрати сил. Коли це станеться, буде можна почати спробу порозумітися із ними. Про це й про евентуальний вислід цього порозуміння буде повідомлений широкий загал пресою та офіціяльними комунікатами. Міжпланетне судно розслідить завтра покликана до цього научна комісія, до цього-ж часу не можна наближатися до нього. З огляду на пізну пору проситься публику розійтися спокійно домів.

Стільки сказали мегафони.

І дійсно в туж хвилину підійшов до судна відділ

ґазометчиків і уставившися рядами окружив його, спиняючи публику, що почала товпитися довкола судна. Голосні розмови, суперечки, здогади, всякого рода коментарі неслися з усіх усюдів майдану.

Це все, що перед хвилиною розігралося на очах зібраної публики — здавалось таким якимсь далеким, химерним, твором уяви, що з трудом відтворювалося у розмовах, у з’ясуванню подробиць л едвищо огляданої драми Поволі, неохоче розходилася публика, звільна пустошіли трибуни — тільки біля судна остала сторожа та декілька урядовців із виділу безпеки городської сторожі, що має берегти його перед цікавістю непокликаних.