Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

Майже з жалем покидав майдан Степан Артименко, що стрінувшися по дорозі з Ігорем живо запустився із ним у балачку на тему Марсіян, їхньої подорожі й виглядів на порозуміння з ними.

А сонце підійшло вже високо й сипало своїм розсміяним промінням, огортаючи ним летунський майдан і міжпланетне судно на ньому і київські дахи, що вилискувались в долині.

Ставав день горячий, ясний день, хоч було це що лиш під кінець травня а в садках розцвітались вишні.

II

Марсіяни!….

Це, здається немов магічне, слово рознесла вертаюча із майдану публика по всім усюдам скорше, ніж вспілиби це зробити хоч які телеграфні та телевізійні апарати.

Ще із летунського майдану понеслася в світ перша коротка вістка, надана офіціяльво в телевізійній централі, яка голосила, що «в годині 2-ій хвилин 16 на київському летунському майдані причалило міжпланетне судно привозячи замість сподіваних трьох подорожників двоє червоноскірих Марсіян, яких передано з уваги на небезпеку для їхнього здоровля лікарському доглядові. Подробиці будуть подані пізніше».

Вже перших вертаючих із летунського майдану видців стрінули на київських вулицях рознощики ранішного видання «Вістей», де в барвистому, широкому описі подавалося подробиці причалення міжпланетного судна та поява Марсіян на летунському майдані. А де далі зявлялися, щораз то нові вістки, подробиці й таки так видумані описи всяких київських Газет, а в городській телєґрафічнійі і телевізійній централі урядовці аж падали із знесилення, не могучи упоратись із розсиланням депеш на всі сторони світа подаваних чужими кореспондентами.

Переславшись не цілих дві години і взявши холодну купіль, Артименко поїхав в Академію Наук, звідкіля в передполудневих годинах мала вибратись комісія для оглянення й розслідження міжпланетного судна, що все ще сторчіло на летунському майдані. У вестібюлю стрінувся з Ігорем, який розмовляв там з американськими інженірами, що також ждали на виїзд комісії.

— Здоров Ігоре, виспався? — спитав Артимеико простягаючи до приятеля руку й здоровлячися з чужинцями. — Я бачиш, як той заяць все на сторожі. А що там наші Марсіяни?

— Мабуть відпочивають ще, та про них не журись

— ними піклуються добре. Цікаво буде побалакати з ними, якщо виспляться — відповів Ігор.

— Одно мене цікавить — звернувся Артименко до Американців, — якщо оте судно, що до нас прибуло не є «Queen of Virginia» то що з нею сталося і хто будував його на зразок тамтого? Що сталося із нашими трьома подорожніми? Чейже мусить бути якийсь звязок між «Queen of Virginia» і прибуттям Марсіян на землю.

— Це ми саме й розважуємо — відізвався один із американських інженірів. — Одно певне, що техніка Марсіян мусить стояти принайменше на рівні

нашої, якщо їм вдалось збудувати судно, в якому відважились перелетіти такий простір. Хоч я давби свою голову, що до тієї будови прикладав свою руку й містер Ґрегем! — додав Американець.

— Так значить думаєте, що наші подорожні живуть й що «Queen of Virginia» не стрінула ніяка катастрофа? — почав знов Артименко. — Так чомуж вони не вернули разом з Марсіянами? Тут загадка виринає за загадкою, а всьому тому винен мій приятель Харитоненко — сказав Артименко сміючись. — Колиб він був не знадив Марсіян сюди до Київа — то хто знає чи людство булоб собі коли нагадало про «Queen of Virginia».

— Ти мабуть лихий на те — відповів Ігор. — Певно тепер спавби собі вигідно, перевертаючись на два боки а так мусиш вганяти по Київі, Степане! Що? Але пожди, поки та Марсіянка проспиться! А в неї оченятка!…. І Ігор підморгнув до Степана значущо та цей процідив тільки:

— Не розглядав ще! — й почав дальшу балачку з Американцями.

— А знаєте, пане редактор, — почав один американський інженір, — ще одно трівожить мене за долю наших дослідників. А саме: якщо вони живуть і їх не постигла ніяка катастрофа, то повинні були подати яку вістку про себе, хочби через отих Марсіян, що прибули до нас в судні, скопійованім з їхнього. Отаку маленьку вістку — «не лякайтесь за нас, ми живемо» — й тільки.

— Вони може й подали — сказав Артименко, та там на майдані ніхто про це не тямив, так були всі оголомшені нечайною появою Марсіян. Ну, нехай, та як тут порозумітися з тими Марсіянами? Знаєте, панове, їх мову? — звернувся Артименко до Американців. Треба буде доволі великого труду, заки потрафимо розуміти їх а вони нас.