Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

Проф. Карачевський спровола піднявся зі свого крісла, витер хустинкою пенсне, заложив з повагою на ніс і почав свою промову.

Нагадав усі змагання сміливих дослідників на протязі цілого розвитку людства видістатись поза той зачарований круг, який зачеркнула для людини земля, всі оті спроби дістатися на інший світ, що лежить поза нашою землею, всі ті поривання людського духа, що досі кінчилися більш чи менш болючими невдачами. Мов орел замкнений в залізну клітку, зривається дух людський до лету в простори і тисяч разів падучи не зневірюється в свойому пориванні, не втрачає надії на прийдешню переремогу.

І покланявся тіням всіх тих, що впали на тому шляху далекому, мостячи дорогу прийдешнім поколінням, що відійшли з тим гірким почуванням, що може й сповниться їхня мрія, може ділом стануть їх задуми, та їх вже не буде..

Падали слова проф. Карачевського у салю і доторкалися душ його слухачів.

А сьогодні гордощами сповнена його душа, а з нею й людство ціле, бо те, що мрією віків цілих було — стало ділом.

Те, що в снах тільки ввижалося, те, що предметом насміху було в очах профана, сьогодні стало довершеним фактом.

Перед кільканадцяти годинами ледви що, витали ми появу перших гостей із сусідної планети, на наших очах довершилася ця епохальна подія.

І зясував проф. Карачевський ще раз цілу історію подорожі «Queen of Virgini’ї» її здогадний поворот і прибуття марсіянського судна з двома представниками братньої планети, що привезли привіт від пасажирів «Queen of Virgini’ї». Тут прочитав того листа, якого знайдено на касеті у кабіні марсіянського судна серед мертвецької тишини, яка царювала у салі.

Тільки молоденька фру Геріксон, яка сиділа біля міс Дудлєй у першому ряді фотелів, зарожевілася підчас читання цього листа й не могла повздержатись від оклику: «Ох, мій Боже, яка я щаслива», коли проф. Карачевський прочитував підписи, поміщені на кінці листа.

— А тепер, мої панство — говорив дальше проф. Карачевський, — приступимо до розвязки останньої тайни, яку скривае та касета, що її привезли приятелі наших подорожніх. Відчинити її маємо право, бо згідно з бажанням посилаючих мала бути вона передана найблизшій научній установі, яка трапиться, а такою є наша Академія.

І проф: Карачевський взяв до рук лежачу на столі касету й звертаючись в сторону стола секретарів сказав:

— Попробуйте відчинити її.

Один із писарів взявши металевий ніж до розтинання паперу не дуже сильним натиском відхилив віко касети, яке відскочило по хвилині у гору, й подав відчинену касету професорові.

Під час того ціла саля, не виключаючи найвисших достойників, стежила з якоюсь непогамованою цікавістю за всім тим, що діялося за президіяльннм столом.

Проф. Карачевський підніс касету над столом й висипав на нього те, що було в ній. А саме: три закриті листи й пакетик подабаючий на записник. Всі оті листи й записник були з якогось незнаного металю й на кожному з них була адреса. Листи були адресовані до дружини проф. Дудлєя й подорожника Геріксона та до старенької матері інженіра Ґрегема. Проф. Карачевський передав їх адресаткам, які з виявами невисказаної радости взялися за читання вісток від своїх рідніх.

Та увага салі не відривалася від президіяльного стола, за яким проф. Карачевський узявся до розглядання записника, на якому була така адреса:

До Королівського Научного Товариства в Льондоні або

До тієї научної установи на землі, якій ота записка найскорше попаде.

Це було на металевій коверті, яку проф. Карачевський дрожачими руками взявся розтинати.

І тут зробив цікаве спостереження, а саме, що хоч коверта була з металю, то він був такий гнучкий, як папір і легко було його розтинати, хоч здавався твердшим від сталі. З коверти висипався жмуток листків, також з того незнаного металю, записаних дрібним письмом по обох сторінках. Приглянувшися близше, достеріг проф. Карачевський знайомий йому почерк оксфордського професора Дудлєя. Писано було по анґлійськи.