Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

ДРУГА ЧАСТИНА

В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ

I

Це, що тепер розігралося на очах тисячної юрби, зібраної на летунському майдані на світанку, у ту пам'ятну ніч з 25-го на 26-го травня, видавалося Степанові Артименкові якоюсь фантастичною казкою, киненою ґеніяльною уявою талановитого режісера на екран фільмовика, казкою, що саме розгорталася перед його очами.

Вже те одно, що судно причаливши сторчіло як закляте й ні один рух не зраджував в його пасажирів охоти показатися на світ Божий, говорило йому, що тут щось не в порядку Це невловиме вражіння непевносте можна було запримітити й у зібраної юрби, яка не могла зрозуміти, чому саме в такій хвилині й зупинка. Чому панове з привитального комітету не витають, хоч музика відіграла «своє», чому оті закордонні інженіри, що зібралися біля проф. Карачевського бігають нервозно, розмахують руками, вигукують щось незрозуміле немовби сварилися між собою? Щось таємно-гнітуче, незясоване, загадочне уносилося над цілим майданом, осоту вал о людські душі.

О! — такий настрій поширюється як зараза!

Першому Харитоненкові прийшла думка, що треба «щось вчинити, щоб заспокоїти публику».

— Стрівай Степане — звернувся він до Артименка — ти тут полишися, я попробую втихомирити нашу публику.

І заки Артименко вспів його спитати в чому річ, Ігор побіг скоро поміж трибуни в напрямі телевізійної централі. Не минула й хвилина, як по цілому майдані відізвалися мегафони, які голосили, що хвилева задержка в церемонії привитання є намічена у програмі а спричинена вона такою звичайною річю, як те, що ріжниця між кількістю кисня в атмосфері Землі й Марса є того рода, що подорожні не можуть рискувати своїх легенів негайною появою на майдані. Це, й ріжниця в тисненню воздуха є причиною, що довго дожидані гості мусять ще коротенький час перебути в судні.

Та Степан Артименко скептично прислухувався до того пояснення. Ловлячи ухом уривані звуки мегафона, вдивлявся проти себе то на міжпланетне судно то на американських інженірів, що все ще сварилися між собою.

— Так, думалось йому цеж без сумніву «Queen of Virginia» проти його! Безліч разів розглядав-же її малюнки по ріжних журналах! Чейже сам подав її телевізійну знимку минулого року у «Вістях», й незчислимі її описи!

Так!

Цеж ті самі чотири каптури, що їх завданням було протиділати зударові з поверхнею, ця-ж сама кулиста форма судна з ґалєрійкою по середині. Це-ж все таке йому знайоме, здається кожен ґвінт пізнавби, кожну шрубку.

Так! Там на долині, в долішному каптурі, що тепер трохи зарився в землю — там галя машин. Це так сказатиб мозок цілого судна. Й чогож оті Єнкі так воловодяться й сваряться між собою? Чогож цей худощавий інженір, що аж наґалєрійку вилазив, скочив з неї як опарений й тепер дереться, мало до очей не скаче своїм товаришам та белькоче щось, що годі зрозуміти?!

Що це все означає?

Оті думки лискавкою майнули Артименкові в мозку й він з ще більш напруженою увагою старався стежити за розмовою Американців й виловити суть її.

Та було щось в отих знайомих обрисах «Queers of Virginia», що рівночасно вражало Степанову душу й викликувало вражіння чужости.

Що саме — він не вмівби сказати.