Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

Ґрегем й не думаючи мабуть, засунув руку у кишеню й витягнув револьвер.

Мені, що находився за ним, на мент стало смішно.

— З квітками буде стрілятися! — майнуло в моїх думках, та моє серце стискав жах, а останки мого волося їжилися на голові.

Зпоза мене висунувся Геріксон й кликнувши:

— Пождіть, я подивлюся, що воно таке — побіг в сторону, де росла найблизша орхідея.

Немов на даний знак, тисячі очей впялилися у Геріксона гейби бажали спинити нахабного влізливця. Якась скажена лють пробивалася у тих поглядах й дика ненависть, як це буває у подразненої пантери, коли кидається на добичу… І в томуж моменті із цілої долини роздався якийсь шум й шепіт, щось мов сичіння тисячів гадюк, коли наступити на їхнє гніздо.

Орхідеї відзивалися….

Не знаю, як це сталося та ми побачили, як Геріксон завернув і почав утікати. Дужими кроками гнав у сторону входу у долину з револьвером в руці, піднесеній у гору. На момент один пристанув, обернувся і почав стріляти, ціляючи навмання в гущавину, де росло найбільше орхідей.

Як довго це трівало й кілько разів він вистрілив — не знаю. Тямлю тільки, що відгомін вистрілів гомонів ще довго у горах, а в моїх ухах дзвеніли Геріксонові слова:

— Скоріше звідси!..

Я втікав, а зі мною Ґрегем, маючи перед собою тільки мигаючий сілюет Геріксона, а за нами сичіння орхідей!..

Тут проф. Карачевський спинився у свойому читанні і вдоволеним зором глянув в сторону, де сидів Артименко. Так і читалося в тому погляді слова:

— Бачиш, не такі смільчаки, а втікали, що аж курилося за ними!

І кивнувши головою поправив пенсне й читав дальше.

Рання заграва продиралась поміж сутінок. Першою думкою в мене було, що котрийсь з моїх приятелів встав раніше й не закрив шатра, виходючи. Та ні! Ґрегем й Геріксон спали міцно біля мене, загорнувшися добре у спальні мішки.

Нараз якась тінь закрила вхід у шатро. З мого місця добачив я якусь постать на весь її ріст, що станула перед шатром, а біля неї другу.

Не ворухаючись, став я роздивляти ці постаті, на скільки це було можливе серед раннього сутінка й мого лежачого положення і запримітив, що своїми смаглявими лицями й одягом скидались вони на Індіян із індіянського резервату в Арізоні, яких я, будучи там нещодавно, бачив. Вищий із них мав через плече закинене ранчо й широкого бриля на голові, другий загорнений в якусь драну опанчу підперезану ремінним чересом. Оба підзорливо зазирали у шатро то згинаючись, щоб краще заглянути, то відступаючи на бік, щоб окинути зором ціле шатро.

Я торкнув Ґрегема і той збудився.

— Тс! Гості! — пошепки сказав я до нього.

Ґрегем підвів дещо голову почав і собі придивлятись. За хвилину й Геріксон пробудився із словами: