Розділ «Документи та матеріали»

4. Справжнє творення української пролетарської літератури може відбуватися тільки на базі постійного зв'язку з робітничими й селянськими масами, з виявленням істотних пролетаріяту художніх вартостей, з постійним взаємовпливом письменства і маси.

Відрив поодиноких осіб від цієї бази, розрив з нею зв'язків, самозакохування і самозамикання, бодай під гаслом «кваліфікації» — давав би явище соціяльного і мистецького занепадництва.

5. Одним з таких шляхів зв'язку літератури з масою є вживання літературно-художніх образів, властивих робітництву чи селянству, що, зрозуміло, жодним чином не може доводити до літературного хвостизму, цебто до відмовлення від світових мистецьких досягнень і до вульгаризації літературного твору. Гасло боротьби проти «хуторянства» правильне в розумінню протесту проти хуторянської обмежености й проти впливу на літературу хуторянського куркульства — безумовно, неправильне й шкідливе, оскільки воно визначає цілковите відмовлення від властивого селянству літературно-мистецького матеріялу: «Завдання полягає в тім, щоб переводити на рейки пролетарської ідеології їх (селянських письменників) кадри, що зростають, ні в якім разі не витравляючи з їх творчости селянських літературно-художніх образів, що є необхідною передумовою для впливу на селянство» (Постанова ЦК ВКП(б)).

6. Щоб відповідати завданню пролетаріату перетворити ціле соціальне буття, українська художня література, що стоїть на ґрунті пролетарської революції, має охопити й виявити в своєму мистецькому перетворенню всі відтінки суспільного життя. Зменшує сили пролетаріату та його творчездатність всяка обмежена зосередженість письменства виключно у вузькому життьовому колі села чи на відриванню від цілого пролетарського комплексу в робітничому побуті, чи, навпаки, повна відірваність від життя трудящих або відхід від життя взагалі — перехід до містики, екзотики, занепадництва та індивідуалістичної самоаналізи.

Занепадництво, що спостерігається по окремих ділянках літератури, заводить її до безперспективности й збиває її з шляху активного чинника соціялістичного будівництва.

Всі ці прояви зменшують соціяльну вартість літературного твору й водночас, хоча різними шляхами, стають містками, що ними в наше письменство проходять чужі впливи, ворожих пролетарському будівництву класових прошарувань.

7. Останніми часами буржуазні елементи в літературі виявляють себе не лише в «ідеологічній праці, розрахованій якраз на задоволення потреб української буржуазії, що зростає» (резолюція червневого] пленуму ЦК КП(б)У), але за кордоном Радянської України серед українських письменників фашистського націоналістичного табору складається похід на літературному терені проти соціялістичної України в спілці з фашистською Польщею.

Відблиски цього виявляються і в літературі на Радянській Україні («Убивство» Могилянського та інш.). Ці антипролетарські течії відбилися в роботі українських буржуазних літераторів типу «неоклясиків», не зустріли опору й навіть були підтримані деякими попутниками і ВАПЛІТЕ на чолі з Хвильовим та його групою.

8. Все це вимагає від українських пролетарських письменників щовиразнішого їх соціяльного самовизначення творчости, щобільшого відмежування від усяких буржуазних впливів, щоуважнішого відношення їх, як і всієї партії, до поставленого партією завдання боротьби з антипролетарськими й антиреволюційними елементами, поборювання формованої в літературі зміновіхівськими попутниками ідеології нової буржуазії, а водночас: «Терпляче відноситися до проміжшарових ідеологічних форм, терпляче допомагати цю неминучу велику кількість форм виживати в процесі все тіснішого товариського співробітництва з культурними силами комунізму» (Резолюція ЦК ВКП(б)).

9. Ці завдання можна виконати стілько, скілько партія зможе скласти кадри української марксівської критики.

Українська марксівська критика повинна поставити своїм завданням, підходячи з клясовим соціяльним поцінуванням кожного літературного твору, відзначити мистецькі досягнення, до якої б літературної школи не належав той чи інший твір («Молодняк», ВУСПП, «Плуг», УкрЛЕФ[731], ВАПЛІТЕ, «Неоклясики», група Хвильового, МАРС та інш.).

Сприяючи виявленню і розвитку молодих літературних сил, зокрема з лав пролетаріяту, марксівська критика повинна товариськи допомагати окремим письменникам та літературним групам, що виявляли помилки та збочення з певного пролетарського шляху і стали перед загрозою націоналістичного полону, що перед ними стоїть завдання визнати ті помилки та виправити їх в практичній літературній роботі.

Критика повинна виявляти розходження в таборі письменників-попутників, поборюючи буржуазні виявлення, відзначаючи наближення до пролетарського письменства, втягаючи найближчих до нас попутників в соціялістичне будівництво.

10. Ідейні розходження в галузі літературних форм і напрямів, що стоять і хотять стояти за завданням соціалістичної культури — не можуть набирати форм ворожнечи, повинні проходити на об'єднуючім ґрунті пролетарської солідарности, що висовує перед всіма літературними угрупованнями завдання їх об'єднання у Всеукраїнську Федерацію Організації Радянських Письменників, яка має об'єднати в собі також літературні групи національних меншостей на Україні (групи єврейська, російська, з журналом «Красное Слово»[732] тощо).

11. Виходячи з того, що велика частина українських робітників і трудящих закордону перебуває в занадто скрутному стані щодо культурної творчости, до того ж на Радянській Україні перебуває чимало письменників Західної України — сприяти групі літературних сил Західної України (з Польщі, Чехословаччини та Румунії) в утворенні Асоціації західно-українських революційних письменників.

12. Єдність завдання будування соціалістичної культури, що стоїть перед трудящими кожної радянської республіки, вимагає ще тіснішого зв'язку в культурновизвольній праці всіх народів СРСР.

Об'єднання пролетарських письменників України повинно увійти в товариські стосунки з такими ж письменницькими об'єднаннями Росії, Білоруси, Грузії та всіх інших союзних та автономних радянських республік. Це повинно йти до їх об'єднання у всесоюзну спілку літературних федерацій всіх народів СРСР на засадах пролетарського інтернаціоналізму, з поборюванням всяких національних протиставлень або претензій на гегемонію чи зменшення самостійної культурної творчости кожного народу. В той же час ця робота повинна проходити на ґрунті товариського співробітництва, співвпливу в участі художньої літератури у виконанні завдання будівництва соціялізму.

13. Щоб перевести це в життя, треба вжити, а також підтримати всі заходи для побільшення і поширення зв'язку українського письменства з письменством інших народів СРСР (побільшення перекладів на укр[аїнську] мову творів письменників інших народів СРСР, а також з-за кордону СРСР, обмін письменницькими відрядженнями між Україною, Росією, Білорусією, Грузією та іншими радянськими республіками, обов'язкова участь українських письменників в різних мистецьких та літературних відрядженнях з СРСР за кордон, що мають союзний характер).

ЦК ставить перед всіма партійними і радянськими органами завдання виказати всіляку моральну й матеріяльну допомогу українським письменникам та їх організаціям.

ЦК доручає Наркомосу, на основі зазначених пропозицій, розробити конкретні заходи щодо покращання стану революційних письменників України (авторське право, житловий стан, лікування, видавнича справа).