Розділ «Вибрані твори»

Сашко раптом кумедно пхекнув, прикривсь долонею. Не врятувало й це: зареготав на всю пащу, аж сусіди оглянулися, здивовані.

— Оце так висмоктав, смоктун жовторотий!

— Сам жовторотий, побрехало язикате! Туди ще — ради давати, а потім глузувати з лиха приятелевого.

Клепацький не на жарт розлютивсь, розпалений до того доброю порцією кислого напою. Сашкові не відразу вдалося заспокоїти його.

— Слухай: це випадок не виїмковий, коли два письменники збігаються на одному матеріалі. Опублікуй щиро, як це сталося, і з тебе знімуть тяжке обвинувачення в пляґіяті.

Та ще побачимо, як тому романістові підвезе з критикою.

— Може, думаєш, вилають? — полегшено-радісно запитав Клепацький.

— Напевно вилають! — переконано Сашко.

— Але за що?

— За «жінку з ворожого табору» та ще й ворожого голосу. Пам'ятаєш, уже був один із наших українських «Ґео» написав[198] та й опікся.

— Гаразд, Сашко, я напишу про жінку з табору нашого.

— А чому ти з неї не розпочав? Мовчиш? Соромно? Друже, ходім додому, — стиснув Клепацькому руку і, підтримуючи злегка обважнілого приятеля, вивів його з пивної...

Повість про Рину Чугай так і не було надруковано. Другої частини російського роману теж не було.

20-23/I 1930 р.

Спецрепортер[199]

едактор «Революційного Молота» хвилювавсь:

— І де той Михасик запропастивсь? Тут таке діло навертається, а він гасає по якісь дурниці виконкомівські.

Організували, реорганізували, переорганізували, понапереорганізували... Тьху, сухота! Без масла в рота не лізе.

— А з поганим маслом іще гірше буває, — резонно зауважив секретар, — і чого це ви нашого Михасика гудите? Хіба не він стонадцять установ за день вибігає, в начканців[200] через знайому маніпулянтку[201] всі останні звіти витягне? По-американському працює, справжній спецрепортер, а ви...

Та де ж він, ваш американський спец? Дивіться-бо: