Розділ «Вибрані твори»

— Чув уже про твою демократичність, але цього разу ти помиливсь: саме в купе я й натрапив на чудовий матеріял. Почув його з вуст товстелезного мамута... Розібрало навіть моржа...

— Що верзеш? Часом не теє в дорозі? — покрутив пучками коло лоба. — Тому й повернувсь, не доїхавши.

— Сашко! Вислухай, благаю!

Довго сиділи невмиті приятелі, ласуючи церобкоопівською ковбасою з невідомого варива і сьорбаючи бліденький чай.

Обличчя Сашкове дедалі хмарніло.

— Це чорт знає що: їде людина в індустріяльний район, шукає сучасного матеріялу, справжньої пролетарської теми, а привозить якісь контрреволюційні спогади. Не бити, душу з тебе витрусити мало! Халамидник нещасний, розтяпа, ота сама, що їй ненароком дишло заїхало в рот! Щеня недоросле — ти його в миску з молоком пхаєш, а воно писок верне. За кого піклувавсь, кого напутював?

— Сашко, не лайся! Сашко! — слабо боронивсь Клепацький. — Справа ж не в тім тільки, про що писати, а як висвітлити.

— Висвітлиш на свою голову з куркулячих слів! Пиши, як хочеш — слова моєї поради не почуєш більше. Шлюс!

Розвітались приятелі холодно. Та Сашків душ не залив запалу Клепацького. Навпаки: «Ось на зло йому напишу хорошу, інтересну річ, що про неї говоритимуть. Хай тоді спробує шпигатися. Бач, знавець знайшовся шляхів письменницької творчости. А як мені саме це в голову запало? Міняй, каже, свідомо оточення — от тобі й уся свобода творчости. Шукай свідомо матеріалу — от тобі й інтуїція. А як не завжди оточення змінює людину? Дурень і серед розумних дурнем буде, а розумний серед дурнів чи завжди подурнішає? Салтикова почитай: в якому перебував „Глупові“, а які речі створив — і тепер читають залюбки. Класик! От що!»

Злостився на Сашка, думкою полемізував із ним — і писав, пригадуючи кооператорове оповідання, винищуючи з нього банальності, додаючи звичайних літературних прийомів, вплітаючи в сюжет і фабулу власних спогадів з життя й прочитаних книг.

Робота посувалася швидко. Ображене самолюбство іноді й чудеса робить. Вийшла в Клепацького, як він і мріяв, «повістонька» чималенька.

Переписала начисто друкарка — Сашкові не поніс: «Хай готову книжку прочитає. Обійдуся й без його нудних порад та кислющої пики».

Із почуттям власної гідности, твердою ходою впевненої людини, що має великий життьовий досвід і не боїться несподіванок, прийшов Клепацький до видавництва.

— От повість. Прошу видрукувати. Гонорар — як усім.

Редактор:

— Про гонорар — потім. Спочатку рецензент прочитає, тоді подивимось.

— Дивіться, звичайно. Коли ж зайти?

— Так за два тижні...

— Гаразд. На все!

Довго тяглися два тижні. Кортіло до Сашка — від нього вже й записка була коротка й дружня: «Що ж ти, сучий сину, не заходиш? Стерво м'яковагонне!»