TextBook На цьому і спиниться можна...
На обкладинці «Зошиту» вміщено «марку» ВАПЛІТЕ: хтось із молотом в колі стоїть. Круг кола літери вапліте написані. Молот проти літери «п» припадає. Лихі язики кажуть, що це символістично. Все пролетарське з «вапліте» вилітає й лишається саме «валіте». Дотеп, звичайно, грубуватий, але писання «академіків», як бачимо, дають привід казати, що не так він уже і невдалий.
[Рецензія на книгу І.Ворони «Мистецтво революції»][665]
Врона І[666]. Мистецтво революції.— АРМУ, Вид. ЦБ АРМУ. — К., 1926. 64 стор. Ц. 30 к.
Цією брошуркою повинні зацікавитися не тільки ті, для кого вона безпосередньо призначається — діячі образотворчого мистецтва. Мета її — популяризація плятформи АРМУ (Асоціації Революційного Мистецтва України)[667] й полеміка з АХРР'ом (Асоціацією Художників Революційної Росії)[668], що намагалася стати всесоюзною й накинути всім свої програмові засади. І. Врона, не дивлячись на деяку сухість викладу й тяжку мову брошурки (руські думки в поганому вкраїнському перекладі), виконав своє завдання успішно.
Маємо коротеньку, але всебічно обґрунтовану марксівським методом мистецьку плятформу, дуже близьку до так званої «октябрської» літературної, чи, як хочете, до плужанської, коли говорити про мистецький фронт на Україні. Перед викладом суто образотворчих проблем ідуть загальні положення про розвиток клясового мистецтва на Україні — і ця частина може бути корисна мистцям будь-якої мистецької зброї. Ми, плужани, можемо тільки вітати, що й художники на Україні нарешті оформлюються в чисто викристалізовану революційну групу зі спільними нашим думкам поглядами на клясову боротьбу. Членам образотворчого «Плуга» прямий шлях до АРМУ.
[Рецензія на книгу М. Івченка «Порваною дорогою»][669]
Івченко М[670]. Порваною дорогою. Оповідання. — В-во «Маса», Київ, 1927. Стор. 96. Ц. 55 коп.
Візьміть кінцівки трьох оповідань, уміщених в оцій книжечці — і вам стане ясна і ідеологічна постать автора, і його літературна манера:
1) Стара селянка Вівдя вертає з останньої своєї подорожі до міста, подорожі невдалої, бо дочка Вівдина, артистка, не може дати їй притулок на старість, і от:
Щодалі степ стояв перед нею ширше. Незабаром виріс перед очима хрест. І коли Вівдя поглянула на нього, — хрест злився з самітними купками дерев і танув у сутіні вечора. А Вівді здавалось, що то земля стоїть розіп'ята і хтось підперезав їй руки подертим рушником. Проте іти в м'якім поросі дороги було легко і молодо (Оп[овідання] «Порваною дорогою», cm. 26).
2) Селяни-незаможники будують у лісі собі нову садибу. Ось-ось усміхнеться щастям — покійне «хазяйське» життя на своїй землі. Тільки дід Кирило попереджає, крякає:
— За шматок щастя треба нести спокуту, як і за гріхи...
І справді: поночі сусіди завидці вбивають незаможника. Над чоловіковим трупом побивається жінка Мокрина. Нарешті:
Мокрина підвелась. Їй було дивно. Ліс ніби темний став, як осінньої ночи. Коли Мокрина стала йти, земля під нею немов обривалася, і було страшно по ній іти (Оп[овідання] «Ранок», cm. 40).
3) В селянській родині нелад. Один син (автор ніби) пішов у місто: «шукати кращої долі» — і не знайшов, бо «ми вп'ялися в землю. Як берестина на підгір'ю. Та як нас не сіпає, а ми цупко тримаємось». Це — доля українського селянського інтелігента. Його сестра — дівчина, хоч як не держиться спочатку патріярхальних заповітів, кажучи:
Треба в роді кріпко жити! Рід — це все. З родом ніколи не загинеш! Рід, братіку, — це сама земля. Вона його благословила, і гріх його ламати.
Одначе і вона ламає традиції і йде жити з сільським «комісаром».
Другий син («більшовик», чи що?) ходить, як лютий звір, не може дати собі ради з землею — і зрештою запалює рідний хутір у запалі пристрасної ненависти.
Стара мама — символ селянської України — кудись уходить з попелища.
На золотім тлі вечора мама йшла легкою, молодечою ходою. Швидко вона потонула в тумані. Тоді тумани заклубились — поп'ялися в ковтуни й насунули вгору. Мою душу обняла глибока радість.
Я кажу собі: радість мені сьогодня. Нема в мене більше своєї землі — і вся земля моя... (Оп[овідання] «Землі дзвонять», cm. 96).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вибрані твори» автора Пилипенко С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вибрані твори“ на сторінці 260. Приємного читання.