TextBook Та про себе вісти... (с. 40).
Скажуть: може, від того до вподоби, що тут таки верхи? Не знаю. Може. А про те — це люд читатиме. А все — ні. От і форма. Шукайте її. Нанизуйте на віршований спис. І нанизане, потасувавши, видавайте. А там розберем. Без нової теорії. Бо ж дудочки старі. Пісні нові. Дудочки оновляться. І не навпаки. І не рачки. Бо рачкоформа буде.
[Рецензія на книгу В.Поліщука «Літературний авангард»][636]
Валеріян Поліщук. Літературний авангард. Перспективи розвитку української культури, полеміка і теорія поезії. — Видання автора. Харків, 1926
Пішла мода на «credo»[637] — («вірую») в наших поетів. Написав М. Хвильовий своє «Камо глядеши?» і видав окремою книжкою. Тепер В. Поліщук виступає зі своїм «Літературним авангардом» — трохи розхристаним, але що дає тим часом уявлення про ідеологічно-мистецькі настрої автора. Книжка розпадається на два розділи: «контратака» проти Єфремова, Дорошкевича, Зерова, Тичини й М. Хвильового і другого — сміливо названого «До марксівської поетики» зі славослов'ям верлібру і деякими формально технічними міркуваннями щодо теорії його.
Усі статті, крім останніх, написано в полемічному тоні й скеровано проти літературних «назадників» за справжню (на думку В. Поліщука) «Европу». Лихо нам з «європейцями»! Проте з усіх теперішніх категорій цієї породи В. Поліщук чи не «найпоступовіший». Так і дивимось на «Авангард»[638].
[Рецензія на видання «Неоліф»][639]
Неоліф № 1. Літературно-виробничий журнал новолівофронту. — Видавництво «СІМ». Москва, грудень 1925 р. Cm. 48. Ц. 50 к.
Сімовці[640] давно рекламували цей «Неоліф»[641]. Синиця збиралася запалити море і... сіла в калюжу. Та яку калюжу! Більшого убозтва думки, більшої халтурности й вразливої невмілости, що межує з анальфабетизмом[642] (дивись у словник!)— не міг сподіватися від «СіМ'у»[643] найзапекліший ворог його. Не журнал, а ворона в пав'ячому пір'ї у манірній обкладинці, єдиному, чим так-сяк отой «Неоліф» похвалитись може. Викинуті на смітник гроші і видавництва, і тих читачів, що їх спокусить тая обкладинка й гучний заголовок.
Рецензувати зміст «Неоліфу» рука не підіймається, бо й наші рукописні пирятинські тощо журнали ліпші від цієї макулатури. Але ж то у Пирятині, а це у Москві, де «СІМ» претендує на представництво української пролетарської літератури. «СІМ» скомпрометував цим виданням не тільки себе, а й цю літературу — в цьому біда. Не викупає убогого змісту й передова «Заклик», суть якої полягає в пропозиції вчитися й набувати знання. Дивуєшся керовникам «СІМ'у» В. Ґадзінському й Гр. Коляді, що не потрудились навіть з себе видавити ліпшого матеріялу, ні зі своїх підопічних, що бува кращі речі друкували подекуди. Недбайливість доходить до того, що в журналі, де стоїть підпис «відповідальний редактор В. Ґадзінський» (це ззаду, а спереду великими літерами «за редакцією Грицька Коляди») вміщено листа того ж В. Ґадзінського до «шановного редактора». Сам собі лист пише! Цього уже й світ не бачив. Незгірше й зміст того листа. В. Ґадзінський попереджав редакцію «Червоного Шляху», що не буде брати в ньому участь, зважаючи на лайливі рецензії на його книжку — аж доки не переміниться склад редакції «Червоного Шляху». Бідний товариш Шумський[644]! Бідні тт. Яловий, Хвильовий і Тичина[645]! Доведеться їм шукати іншого хліба.
Але ми боїмося, що такі ж листи може одержати й «Неоліф» від усіх його нередакторів. Не будемо брати участи ані в «Неоліфі», ані взагалі в «СІМ'і», поки там такі мудрі керовничі сидять і дурниці роблять, з читачів глузуючи. Що так скоїться, ми певні, бо вже кубанські гуртки «СіМ'у» звертаються до «Плуга», бачачи, що не в ті ворота були попали.
[Рецензія на книгу І.Полярного «Чорні силуети»][646]
І. Полярний[647]. Чорні силуети. Новели. — Охтирка, 1925 р. 1000 прим. Ц. 10 коп.
Час од часу випливають отакі місцеві видання округових «кущів» здебільшого (як і це) плужанських. Так видали колись (їм присвятив свій фейлетон В. Коряк — «Література сон городів») свої вірші тт. Ведмицький, Ставко й Хоменко в Прилуках, т. Лучанський в Ромнах[648]... Тепер Охтирка демонструється. Не сказать би вдало, але й те добре! — не на на глузд та сміх (як на Охтирку, звичайно, як на «кущі»).
П'ять маленьких ескізів, малюнків, що за нерозумінням автора названі новелями. Бідачна на вокзальнім асфальті «Мадонна», мовляв, Петро-каменяр сп'яна б'є неповинну жінку. Комсомольці не приймають до себе дівчину через міщанське походження, хоч вона самовіддано працює на цегельні. Бідачна Минька їде «зайцем» в потязі й з божевілля падає на рейки. Заґратована тюрма, а навкруги міщанське життя — ось зміст ескізів т. Полярного. Фабули майже в жодному немає. Мова трохи претензійна, з начитаних романів. Видно бажання писати й... невміння писати. Ранувато було книжку видавати — навіть для Охтирки. Добре, як сказали вже, що на глузд молодий автор не попаде.
[Рецензія на книгу К. Буровія «Европа чи Росія?»][649]
Буровій Кость. Европа чи Росія? Про шляхи розвитку сучасної літератури. — Москва, 1926. Стор. 40. Ціна 40 коп.
Ще одна полемічна книжечка, що в основі своїй наближається до позицій, зайнятих у літдискусії «Плугом».
Зміст — чотирі газетного типу статті:
1. «Европа чи Просвіта» або «напостовщина та воронщина[650]» в українському національному вбранні, — де автор досить вірно проводить аналогію між російською та українською літдискусіями, не вдаючись до аналізи їхніх причин, лише зовнішнє, поверхово.
2. Просвітянська «провокація» або легалізований «олімп» — має темою відомий диспут у ВУАН[651] «Про шляхи розвитку сучасної літератури»[652] і захищає позицію Гр. Яковенка про відсутність справжньої критики в статті («Провокація»), що послужила початком літдискусії 1925 року і мала наслідком памфлети з «олімпу». Стаття неглибока, розхристана. В свій час була б корисною, тепер значіння майже не має.
3. «Вікно в Европу» або перевірка кваліфікації наших европенків — найсерйозніша по зачепленій темі, але найгірше виконана. К. Буровій хоче доказати «неєвропейськість» О. Дорошкевича, М. Зерова, Ю. Меженка і т. д. і доказує це тим, що перший — не знає європейських мов, другий зробив помилку у зредагованій ним книзі Черемшини, і подібними дрібними «фактами». Вони можуть бути пристьобнуті до ширшого і глибшого обгрунтовання такої теми, але ніяк не вичерпують її.
4. «Европа чи Росія»? — підкреслює в нашій літдискусії потребу вчитися в братній і близькій мовою російській літературі, і клясичній і новій пролетарській. Це являється оригінальним, і в цілому К. Буровій додає до літдискусії новий момент, що по суті, звичайно, не є гостродискусійним.
[Рецензія на книгу Я.Качури «НЕПІ»][653]
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вибрані твори» автора Пилипенко С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вибрані твори“ на сторінці 258. Приємного читання.