Розділ «Глава 7,»

— Ти ж знаєш, що ні, — замість Алма чомусь раптом відповіла Мла. — Хоч ти і завинив Смерку своїм потойбічним життям… — тут вона зробила ніякову павзу й повела далі, переводячи репліку на оптимістичний тон. — Але ти його і відробив століттями своєї пильної та сумлінної служби.

— Навпаки, тобі запропоновано спецзавдання, — сказав Алм.

— Хоч ти і повернувся до світу людей, але ти ще маєш деякі переваги і здібності привида, — заторочила солодким голоском Мла.

— Ти ще потихесеньку можеш проходити крізь стіни… Щоправда, тільки в безвихідних ситуаціях.

— Іноді по святах ти здатен будеш розривати своє тіло на шматки і розкидати його на дорозі, як робив колись.

— А ще ти спроможний перекидатись у будь-що і, якщо хочеш, можеш навіть знову стати Острихієм Тронем!

— Стоп! Що ти торочиш? — зашикала на Алма Мла. — Ці речі йому робити небажано, Алме!.. І ти, Острихію, чуєш?! Тобі заборонено без крайньої потреби вертатись у подобу Троня!

Але було вже пізно. Злодюжка Манюра Бут просто на очах блискавично перетворювалася на Острихія Стефановича, який від цього зловтішно й дуже капосно сміявся, переконуючись у своїй ще не втраченій чарівній силі.

Алм і Мла, побачивши таке незугарство, миттю скинули з себе чорні плащі, під якими нічого, крім чорнющої чорноти, не було, і кинулись, чи радше сказати, полетіли на Троня, огортаючи його з усіх боків імлистою хмарою безпросвітності. З тієї хмарини пролунав невпевнений горловий згук, ніби когось душили, і коли чорні клуби розсіялися, то на оранжевому килимі знову стояла похнюплена злодюжка Манюра, тільки вже з червоним синцем під лівим оком.

— Даруй, Острихію, що довелося застосувати гамівний туман, — проказав вдоволений Алм. — Хоч і стара, але перевірена зброя.

— Ти ж сам примусив нас вдатися до такого, — протуркотіла Мла, поправляючи свою синювату, добре налаковану зі звивистими локонами фризуру.

— Дивно, але ці твої можливості повинні були повернутися до тебе рівно за рік твого земного існування, — задумливо й анітрохи не вибачаючись, пробелькотів Алм, закручуючись у чорний плащ. Потім вдоволено кевкнув, випускаючи з пащі сизий дим із запахом сірки, вочевидячки, зовсім не терзаючись сумлінням, що за мить перед тим брехав. Десь там у його чорнющій середині ніби лунко хлюпнуло налите в барило пиво, як спогад чи післясмак гарного обіду.

— Отже, людиною я таки не стану, — сумно мовив Тронь.

Мла з докором зиркнула на Алма, а потім ще довірливішим тоном мовила:

— Очевидячки, що втрутився Великий Смерк… І оскільки Алм твій друг, із яким ви кілька місяців зависали над космічним телескопом Хаббл, імітуючи Доп-доп… п'ятсот… п'ятсот…

— Допплерівське дрижання зірки Ґліз 581 у сузір'ї Терезів, — підказав Алм.

— … Для того, щоб астрономи відкрили планету, схожу на Землю… — додала срібноволоса екзекуторка.

— …І щоб люди якнайшвидше вийшли в космос і покинули цю великостраждальну Земельку, — перебив Алм.

— Інакше земній колисці всіх див і чуд скоро настане амінь! — докинула Мла.

— Ти ж знаєш сам, Острихію! — додав своєї Алм.