Розділ «Глава 4»

Нік відповів поглядом і потонув у її небесно-блакитних очах. Обійняв і поцілував у губи. Вона кілька секунд, для пристойності, пручалася, але потім пристрасно відповіла на поцілунок. Цей вибух тривав нескінченно довго і солодко. Задихаючись, вони відірвалися одне від одного, щоб віддихатися.

— Не смій більше такого робити, — обурилася Квіта, злякавшись своїх почуттів.

— А то що? Накажеш мене? Ти ж знаєш, мені марно щось забороняти, — з викликом відповів він.

— Ніку, ну будь ласка. Я не готова до таких відносин. Тим більше що ти учень. Хоча б не поспішай. Дай мені час, — попрохала дівчина.

— Добре. Нехай буде так, як ти хочеш.

— Дякую, — тихо сказала Квіта. Вона дійсно була розгублена і трохи перелякана.

— Але це не означає, що я не буду тебе діставати і підколювати, — погодився Нік. — Я без цього не можу. А потім лінь мене здолає і буду я вже не за тобою бігати, а за молодими дівчатами ученицями.

— Навіть не думай, — знову попалася на провокацію Квіта. — Невелику порцію води на голову я можу тобі будь-коли організувати, щоб охолов.

— Ох, ці жінки… Самі не беруть і іншим не дають. Можна хоч теплу водичку в наступний раз? — розсміявся він.

— Вже пізно. Давай збиратися, — повернула його до реальності магеса.

Вони зібрали речі й повернулися до кімнати Квіти.

— Дякую тобі за вечір, — сказала дівчина, забираючи у нього ковдри і збираючись іти.

— Мені теж сподобалося. Треба буде повторити, — відповів Нік.

— Не квап мене, будь ласка, — прошепотіла Квіта, наблизилася до нього, трохи торкнувшись, поцілувала його в губи і зникла за дверима.

— Хороший день вийшов, — підсумував в порожнечу та пішов до себе в кімнату.

Нік анітрохи не здивувався, що вранці його розбудив не срібний дзвін, а стукіт у двері. Насилу розліпивши неслухняні повіки, як зомбі, він дійшов до дверей, щоб відкрити. І знову знайома картина. Задоволена фізіономія Матотору і за нею білява голова Касталатуса. Солодка парочка.

— Ніку, давай швидше. Сніданок вже почався, а ти ще не готовий. А потім всі їдемо в місто! — майже прокричав товстун.

— Слухайте, хлопці, давайте ви на сніданок сходіть без мене. А хвилин за десять до виїзду в місто заскочите й піднімете мене. Добре? — попросив він. Їсти не хотілося, а от побалувати себе зайвою годиною сну, це було чудово.

— Ти що, Ніку, часом не захворів? — стривожився Матотору. Для нього не було інших вагомих причин не ходити їсти. — Може я щось тобі з їдальні прихоплю?

— Дякую, не потрібно. Я здоровий. Хочу повалятися ще трохи. А перекусити можна буде в місті. Напевно, ти знаєш всі кращі місця, де можна поїсти?