Розділ «Глава 2»

— Добре. Я постараюся швидко, — кинув на ходу, піднімаючись сходами на другий поверх.

Він якомога тихіше увійшов до кімнати Ліни. На обличчі видно було втому, але в очах вже були іскри і вона слабо посміхалася. Нік підійшов і сів на край ліжка. Він дивився на неї, не наважуючись почати розмову.

— Напевно, я повинна в першу чергу подякувати тобі. Ти врятував мені життя. І хоч я вже дуже стара, але сьогодні точно не збиралася помирати. Мені Аня розповіла, що сталося. Тепер твоя черга.

— Та розповідати особливо нема що. Все відбулося на очах у Ані. Я ще вдома відчував якесь хвилювання, наче передчуття чогось поганого. Тому й напросився їхати з вами. Сидів у машині, дивився магічним зором. Спочатку все було нормально, потім в кімнаті з’явилася темна пляма. Тепер я розумію, що це був демон. Я кинувся до вас. Потім спалах, і з’явився ще один чоловік. Коли вбіг до кімнати, побачив, що це був молодий ангел. Помітив вас на підлозі і те, що демон висмоктує вашу енергію. Коли ангел замахнувся мечем, я спочатку подумав, що він хоче вбити демона, але потім зрозумів, що він хотів перерубати вашу нитку життя. Далі я кинув у нього заклинання повітря. Напевно, не дуже розрахував сили. Він вдарився об стіну і втратив свідомість. Я, звичайно, не знаю, чи можна так чинити з ними, але вибору особливого у мене тоді не було. З демоном було складніше. Повітря його відкидало, вогонь не діяв зовсім. Тому мені дуже пощастило, що під ногами лежав меч ангела. Я його вхопив, відмахнувся від демона та зміг його ним трохи зачепити. Так вийшло, що цього виявилося достатньо. Рогатого буквально розірвало від світла зсередини. Далі була паніка, тому що Аня, оглянувши вас, сказала, що ви помираєте. Я згадав випадок, коли ви врятували хлопця, що отруївся, і коли ангел перерізав його нитку життя. Тому зробив так само. Я, правда, не знав, треба чи ні читати заклинання, тим більше я його все одно не знаю. Але метод подіяв, і ми швиденько звідти втекли. Ось власне і все.

Нік подивився на Ліну. Вона плакала. Йому стало ніяково. Він не знав, як її заспокоїти.

— Ось ти і виріс до мага, — сказала Ліна, трохи заспокоївшись. — Ти вперше в стресовій ситуації вчинив як маг, а не як звичайна людина. Отже, все, що з тобою сталося в останні місяці, немарно. Тепер я твій боржник.

— Ну що ви таке кажете, Ліно! — образився Нік. — Будь-хто так вчинив на моєму місці. Який борг! Ви мені дали шанс прожити нове цікаве життя, хоча я вже думав, що нічого путнього і цікавого вже не буде. Мене ось що турбує… Зрозуміло, що демон полював на вас, але як так вийшло, що ангел з’явився в потрібний час у потрібному місці? І чому він намагався забрати ваше життя, замість того, щоб убити демона?

— Ну от в останньому якраз і немає нічого дивного. Це, мабуть, був ангел Смерті. А вони не можуть втручатися у боротьбу між демонами і людьми. Вони тільки забирають життя. Вони можуть вбивати, тільки захищаючи своє життя. Тож тобі могло від нього і дістатися. А ось чому він там опинився, це загадка. Але зараз не час це виясняти. День занадто затягнувся і подій було дуже багато. Я втомилася, та й тобі треба відпочити. Як твоя рука? Аня її оглянула?

— Ще ні. Важливіше було, щоб вона вам допомогла. Зараз сходжу до неї, і якщо ще не спить, то подивиться. Та, думаю, нічого страшного немає. Кров зупинилася. А рани загояться. О! Я забув сказати, що прихопив із собою меч ангела. Не впевнений, що вчинив правильно, але штучка аж надто хороша.

— Це, звичайно, ти даремно зробив. Ангели дуже не люблять, коли у них забирають меч. Їх за це сильно карають. Але з іншого боку, це може дати нам відповіді на деякі питання. Я впевнена, що завтра хтось із вищих ангелів заявиться його забрати. Ось у нього ми і запитаємо, що сталося. Добре, тобі час іти. У мене зовсім сил немає. Іди до Ані і — спати.

— Все, йду. Ви відпочивайте і набирайтеся сил.

Нік вийшов з кімнати. Тихенько прикрив за собою двері і спустився у вітальню. Там його вже чекала Аня. Вона не забула, що його рану теж треба оглянути. Вони пройшли в палату для хворих, де Аня почала промивати і змащувати різними мазями рану.

— Ніку, ти знаєш, я раніше ніколи не бачила справжню магію. Тільки ту, якої мене Ліна вчила. Ти, напевно, будеш справжнім магом. І спасибі тобі, що врятував Ліну і мене. Мені було дуже страшно.

— Ну що ви все заладили «врятував, врятував», — розлютився Нік. — Добре, що я там був. Я думаю, мені просто пощастило. А так будь-хто зробив би те саме.

— Я коли побачила демона, що з’явився з тіла лісника, мало свідомість не втратила. Я була впевнена, що він і мене вб’є, коли з Ліною закінчить. А ти не злякався!

— Просто не встиг. Я коли всю картину побачив, діяв автоматично. Та й з демоном мені пощастило. Якби не меч ангела, не думаю, що я б зміг із ним щось зробити. Я ж поки навіть не учень, а до справжнього мага мені ще дуже довго і багато чому доведеться вчитися. Тож добре, що так все закінчилося. А геройства тут ніякого. Гаразд, треба йти спати. Справді, щось сьогодні день затягнувся. Ти он ледве на ногах стоїш.

— Та я, напевно, і заснути сьогодні не зможу. Треба буде випити настоянки, а то перед очима все ще обличчя демона і Ліна на підлозі.

Нік посміхнувся їй у відповідь і пішов у свою кімнату. Втома і напруження зробили свою справу: не минуло й п’яти хвилин, як він уже спав сном немовляти.

Ранок видався сонячним. Нік прокинувся пізно задоволеним та бадьорим. Трохи боліла рука, але настрій був прекрасний. Він вмився, одягнувся і спустився у вітальню, щоб поснідати. Там нікого не було. Крізь панорамні вікна сонце заливало світлом всю кімнату. Він заглянув на кухню, аби знайти собі щось на сніданок. Там, як завжди, Галина щось готувала.

— Галино, як там Ліна? — запитав він, заходячи на кухню.