Розділ «Глава 2»

— Ніку, ну починай вже ти нарешті думати ширше, ніж в тих рамках, які є на планеті Земля. Я знаю, що ти любиш читати фантастику та фентезі. Так ось багато написаного там — це правда. І багато створінь, які там описано, зовсім не вигадка ваших письменників, а ніби змальовано з реального життя, але не на Землі. Гаразд, втомилася я сидіти на твердих каменюках. Ти хоч і скаржишся весь час, що старий, але я трохи старіша за тебе буду.

Вони піднялися і попрямували до стежки, яка знову з'явилася в стіні дерев. «Цікаво, як дерева знають, куди вони збираються йти, щоб відкрити необхідну стежку…» — подумав Нік. Поряд почав бігати Прайм, запрошуючи погратися. Але Ліна явно не була налаштована затримуватися, тому змахнула рукою і вовки, як за командою, втекли в ліс.

— Нічого, із завтрашнього дня він ще набігається з тобою, — наче виправдовуючись, сказали вона і хитро посміхнулася. Нік вже відчував, що нічого доброго не слід очікувати.

— І що б це означало? — все-таки вирішив дізнатися він.

— Нічого доброго для тебе колишнього. Треба тобі повертатися у форму, а тому вранці тебе чекають пробіжки з Праймом. І я зроблю так, що халтурити він тобі не дасть. Пора тобі розлучатися з твої немаленьким пузом.

— Можна подумати, що мені виступати на Олімпійських іграх, або що всі маги мають ідеальну фізичну форму, — спробував чинити опір Нік. Останнім часом він страшенно не любив фізичних навантажень. Ну, прогулянки ще терпів, але щоб бігати — це не могло йому наснитися навіть у страшному кошмарі.

— По-перше, хороша фізична форма і навантаження корисні будь-якій людині, а по-друге, тобі багато доведеться в Школі займатися не тільки вивченням магії, але й бойовими мистецтвами. А до цього треба бути готовим.

— У вас там що, готують не звичайних магів, ну, вогнем погратися, дерева і травичку виростити, а якихось бойовиків?

— Та ні, звичайних магів, — відповіла Ліна. — Але я тобі вже казала, що рівень розвитку техніки там дуже низький. Тому їздять там на конях або ходять пішки. І уяви собі конячку, якій доведеться сто кілограмів твого сала нести на собі. А пішки багато ти пройдеш, якщо треба йти декілька днів? Тож формою твоєю ми займімося у першу чергу.

— Ні, мені ця казка все менше й менше подобається, — почав було нити Нік. — То в школу знову, то тепер ще й мучити моє товсте тільце.

— Ось тобі й належить вирішити, хочеш ти цього чи ні, — сказала Ліна і запитливо подивилася на нього.

— Тепер я добре подумаю, перш ніж вирішувати. Та й побільше інформації не завадило б, — відповів Нік, ухильнувшись від прямої відповіді. Хоча розумів, що тепер чаклунка завжди буде від нього чекати остаточного рішення.

— От і думай. А інформації я тобі дам багато. Буде над чим поміркувати. Ну, ось ми й прийшли, — змінила Ліна тему розмови. — Щось змучилася я сьогодні. Все ж мені не двадцять років. Пішли подивимося, що нам Галина зварила на обід.

Вони повернулися вчасно. Галина вже все приготувала і після дозволу Ліни почала накривати на стіл. Обід був смачним і ситним. Нік об’ївся і його почало хилити на сон.

— Ти зібрався заснути за столом? — помітивши це, сказала Ліна. — Гаразд, я теж не проти відпочити трохи. Даю тобі дві години, а потім зустрічаємося в лабораторії. Треба тебе далі вводити в курс справ.

Ніку здалося, що він тільки ліг, коли під вухом закричав мобільний, повідомляючи, що дві години вже минули. Було так добре лежати, що страшенно не хотілося розплющувати очі. Але пам’ятаючи, як Ліна одного разу його піднімала з ліжка, поливаючи дощем, він все-таки почав ворушитися. Думки ще спали в голові, а ноги вже несли тіло в душ, щоб збадьоритися. Коли він прийшов в бібліотеку-лабораторію, Ліна вже була там. Там само й Аня, як завжди, поралася з настоянками. Нік думав, що вона залишиться, аби послухати цікаву розповідь про життя в іншому світі, але мольфарка перервала її роботу і відіслала в ліс за наступною порцією лікувальних трав. Або Аня вже і так все це знає, або Ліна приховує від неї цю інформацію.

— Ну що, прокинувся? — магеса посміхнулася, побачивши заспане обличчя Ніка. — Ти, як молода панянка, звично запізнюєшся.

— Найсмішніше, — відповів він, — що раніше я за собою такого не помічав. Навпаки, мене страшенно дратували запізнення інших. Я буду старатися більше не спізнюватися. Просто тут відчуваю себе, як на відпочинку, у відпустці, тому трохи розслабляюся.

— Забувай вже про відпочинок. Якщо тут у тебе ще буде можливість трохи полінуватися, то в Школі вже точно такого не буде.

— Ліно, ви і так мене залякали. І чим далі, тим страшніше мені стає, і бажання туди потрапляти все менше і менше.