Розділ «Глава 2»

— Відклади рюкзак подалі і сідай на центр плити, а я стану поруч, — сказала Ліна. — Ну, ти вже знаєш, як медитувати. Твоє завдання тепер розслабитися, позбутися всіх думок і почати медитувати. Навіть якщо не вийде, ти, головне, мені не заважай. Постарайся просто зосередитися на моєму голосі. Нічого не кажи, не питай і ніяк не реагуй на те, що почуєш або побачиш. Пам’ятай, тобі нічого не загрожує і боляче не буде. І ще — якщо відчуєш в собі якісь зміни, не зважай. До того часу, поки я не скажу, що процедуру закінчено, просто сприймай все, як належне.

Нік сів на камінь і спробував влаштуватися зручніше. Зробити це було не так легко. Камінь є камінь. Але подітися було нікуди і він почав розслаблятися, наскільки Це було можливо. Спочатку у нього не виходило. Сидіти на пласкому камінці було дуже важко. Та через кілька хвилин йому все-таки вдалося знайти зручне положення і зосередитися. Він майже позбувся зовнішніх звуків, коли до нього почав долинати голос Ліни. Почав прислухатися до слів, які вона вимовляла, але нічого не міг розібрати. Очевидно, ритуал проходив не загальною мовою. Заклинання він чув виразно, але потім вони злилися в один монотонний потік. Свідомість почала розчинятися у цій звуковій хвилі. Всі думки тепер линули кудись у космос, в нескінченність. Нік намагався стежити за ними, але нічого не виходило, вони відлітали разом із голосом чаклунки. Він розслабився і дав цьому потоку захопити і себе. Одразу відчув, як його тіло стає легким і починає відриватися від землі. Нік втратив відчуття часу і тільки невідома сила фраз тягла його все вище і вище. Піднімаючись, він почав бачити перед собою тонкий прозорий кордон, який переливався, як мильна бульбашка на сонці. Сила тягла його на цю перешкоду, і вона почала стрімко наближатися. Ніка охопила паніка. В голові промайнула думка — якщо перепона виявиться щільною, то він просто розіб’ється об неї. І коли завада була вже поруч, його наповнив дикий жах і бажання негайно розвернутися і летіти назад. Але було пізно, невидима сила слів втиснула його в цю перешкоду. Поверхня напружилася, і коли здалося, що його зараз відкине назад, вона прорвалася, і тут у нього в голові спалахнув незвичайно яскравий барвистий світ. Він побачив всесвіт, наповнений фантастичними фарбами. Не було космічної темряви і порожнечі, не було холодних миготливих зірок і сузір’їв. Все заповнювала нереальна картина. Неначе вселенські Боги збожеволіли і виплеснули всі барви світу. Мільйони і мільйони мальовничих спалахів, променів, потоків, ліній, кольорових плям, які бігли, текли, з’єднувалися, переливалися, перемішувалися. Нік спробував закрити очі, щоб не з’їхати з глузду від цієї вселенської веселки, але зрозумів, що бачить це не очима, заспокоївся і вирішив подивитися з висоти на Землю. Розвернувся і побачив перед собою прекрасну блакитну планету. Він стільки разів бачив її по телевізору і на фото, що навіть сприйняв це якось дуже буденно, ніби кожен день доводиться дивитися на Землю із космосу. Також побачив кордон атмосфери, а ще вище над нею той самий магічний бар’єр, що переливався фарбами. Він зрозумів, що ця межа відгороджує Землю від магічних потоків. Ось чому на Землі так мало магії! Хтось або щось ізолювало Землю від усього іншого магічного світу. Потік, який тягнув його за межі атмосфери, обірвався. Нік відчув себе ніби новонародженим. І нове відчуття охопило його. Відчуття страшного голоду або навіть порожнечі всередині. Але це не було звичайне чуття, до якого він звик, це було відчуття магічного голоду. Він повернувся до відкритого космосу, наповненому цією енергією, щоб зачерпнути собі трохи, вгамувати цей голод, заповнити порожнечу всередині, і енергія почала вливатися в нього. Це було п’янке почуття наповнення.

Здалека до нього почав долинати голос. Він напружився, щоб зрозуміти, але не міг розібрати слів. Голос ставав все сильнішим і сильнішим. Нік відчував, що це його звали, але не міг відірватися від енергії, яка почала заповнювала його. Він не міг напитися, наче подорожній, який тижнями бродить пустелею і нарешті знайшов воду. Голос уже лунав у його голові, як грім. І тут він чітко почав розрізняти слова. Це була Ліна. Вона з тривогою і все наполегливіше кликала його. Її голос розірвав магічний потік, який в нього вливався, і Нік відчув, як величезна сила тягне його назад до Землі. Він мчав, наче метеорит, назустріч маленькій блакитній кулі. За мить промайнули тисячі кілометрів, він пройшов магічний бар’єр без найменших зусиль і опору, пролетів атмосферу. Він навіть встиг подумати, що якби він був матеріальний, то, напевно, вже згорів би. Раптом відчув страшний удар і занурився у темряву.

Повільно, дуже повільно він вибирався з пітьми. Спочатку здавалося, що його хитає, як під час шторму на кораблі. Далі з’явився шум, спершу дуже далекий, згодом все сильніший. Врешті шум перетворився на голос, потім в слова. Нік спробував відкрити очі.

В голову яскравим спалахом увірвалося сонячне світло. Він прикрив повіки, щоб не осліпнути. Свідомість помалу поверталася. Майбутній маг вже виразно чув схвильований голос Ліни, відчував, що лежить на твердому і спина починає боліти. Він перекинувся на бік і відкрив очі. Тепер, коли сонце не намагалося його засліпити, Нік побачив, що лежить на плиті в центрі порталу, а поруч стоїть стривожена Ліна.

— Це було крутіше, ніж американські гірки, — сказав він, намагаючись підвестися.

— Поки не вставай, — сказала Ліна, утримуючи його.

— Краще я переляжу на траву. У мене вже всі кістки болять від цих каменів.

— Тільки повільно і обережно. Ти сильно головою вдарився об плиту, коли повернувся в тіло. Кров’ю все тут залив. Нічого, я зараз швидко тебе підлатаю.

Ліна допомогла Ніку піднятися і вийти з порталу. Він ішов непевними кроками. Ноги запліталися, і якби не підтримка жінки, то точно б впав. Зробивши пару кроків за межі порталу, Нік опустився на землю. Мольфарка дістала з рюкзака флягу з водою і почала промивати рану на голові.

— Пусте, — сказала вона. — Рана невелика, правда, гуля здоровенна. Прийдемо додому, я постараюся прибрати її. Аня настоянку приготує, щоб голова не боліла, а то ще дурником на все життя залишишся.

Було помітно, як весь цей час вона хвилювалася, але переконавшись, що все гаразд, заспокоїлася і розсміялася зі свого жарту. Нік не втримався і теж почав сміятися, тримаючись за голову. Вона ще неабияк боліла. Дуже невдало він повернувся в тіло, вдарившись потилицею об плиту. Мольфарка зробила кілька магічних пасів у нього над головою, і біль почав затихати. Через кілька хвилин він вже міг сидіти і посміхатися.

— Ну, розповідай, як все пройшло? — попросила його Ліна.

Магеса слухала його плутану розповідь і посміхалася. Коли він закінчив, вона підійшла до нього, оглянула рану і по-материнськи погладила по голові.

— От і відкрилося твоє Зерно. Тепер ти вже нікуди від долі мага не зможеш дітися. Треба було, напевно, тебе ініціювати на Франі. Там магія навколо, а на Землі її дуже мало, тому тобі так далеко і довелося тягнутися, щоб досягти перших магічних потоків. Зазвичай первинну процедуру пройти набагато легше. Магічне, що знаходиться у людині, з’єднується з магічним полем, яке поруч. А тобі довелося політати. Я навіть злякалася, щоб не обірвалася нитка зв’язку між твоєю магічною сутністю і тілом. Таке іноді буває. Тоді Зерно не розкривається і людина залишається звичайною і вже не може стати магом. Я бачу, ти вже й сили встиг зачерпнути. Добре, що я тебе вчасно висмикнула. Перебирати силою теж дуже небезпечно, особливо для тих, хто ще не навчився її накопичувати і справлятися з нею. Зараз ти трохи перепочинеш, і ми почнемо цьому вчитися. Тож, це і буде твій перший урок магії.

— Ліно, я ось що хотів запитати: той бар’єр, який ізолював Землю від магічного світу, ким, коли і навіщо був встановлений?

— Я цього не знаю. Таке треба питати у Вищих. От якщо коли-небудь будеш з ними розмовляти, тоді й запитаєш. А зараз трохи підкріпимося і займемося нашими справами.

Вони зручніше сіли на траву, дістали з рюкзака пиріжки, термос із гарячим чаєм і з задоволенням прийнялися їсти.

— А довго тривала вся процедура? — запитав Нік з набитим ротом.

— Близько години, — відповіла Ліна.