Розділ «Глава 1»

— А навіщо вони нам? Жахи життя нам нема чого знати. Горя і біди тут і так вистачає, коли люди за допомогою приходять. Пару разів на тиждень Ліні приносять газети. Вона їх читає. Правда, останнім часом рідко. Здебільшого немає їй діла до того, що робиться за межами цього будинку.

— І що, навіть інтернету немає? — із жахом запитав Нік.

— Звичайно ні. Навіщо він нам?

— Ну, ви зовсім відстали від цивілізації. А хоча б книги у вас є? Ви хоч щось читаєте?

— Та книг у нас багато. Ціла бібліотека. Правда, навряд ти зможеш їх прочитати.

— Ну, хоч щось! І чого це я не зможу їх прочитати, вони що, іноземними мовами?

— Можна і так сказати. Ліна знає дуже багато мов. Гаразд, забалакалася я із тобою. У шафі рушники. Поруч ванна. Можеш вмитися з дороги і пам’ятай — через тридцять хвилин обід. Ліна страшенно не любить, коли хтось спізнюється, — вона глянула на годинник і злякалася. — Ой, вже тільки десять хвилин лишилося. Давай швидше! І не спізнюйся!

Нік хотів прийняти душ після дороги. Поїзд хоч і був чистим, але все одно було відчуття, що за ніч бруду набрався. Він зазирнув до шафи. Схопив перший-ліпший рушник, дістав із сумки шампунь, мило і пішов у сусідню кімнату митися. Тут він ще раз здивувався. Ванна виявилася цілком сучасною. Після новин про відсутність телевізора та інета він очікував побачити дерев’яні ванни і відро з холодною водою. А побачив прекрасну сантехніку, плитку, дзеркала. Розглядати і дивуватися було ніколи. Нік швидко заліз під душ, змиваючи з себе дорожній бруд. Прудко помившись і навіть не поголившись, він пішов до себе в кімнату, переодягнувся і спустився у вітальню до столу. Звісно, незважаючи на те, що поспішав, він запізнився. Всі мешканці будинку сиділи за столом і з докором дивилися на нього. На чолі сиділа Ліна, ліворуч від неї Аня, Іван і Галина, а праворуч було відведене місце для нього. І якщо Аня дивилася на нього з невдоволенням, але з часткою розуміння, тому що сама доклала руку до його запізнення, то Іван і Галина буквально готові були спопелити його поглядами. Очевидно, в цьому будинку порядок був залізним. На диво, Ліна не виглядала невдоволеною чи злою. Вона посміхнулася і показала Ніку на його місце за столом.

— Пробачте, — сказав гість, сідаючи за стіл. — Я намагався як міг, але не хотів брудним з дороги за стіл сідати.

— Воно й видно, що поспішав, — сказала Ліна. — Ти хоча б в дзеркало на себе дивився?

— А що? Щось не так?

— Ти навіть не причесався.

— Як? — Нік провів руками по волоссю. І дійсно — він голову витер рушником, але забув причесатися, і воно, як дріт, стирчало в різні боки. Напевно, збоку він виглядав, як міський божевільний.

— Пробачте, — тихо зміг видавити він, весь час намагаючись пригладити неслухняне волосся.

— Нічого. Давайте обідати, — сказала Ліна. — Потім приведеш себе до ладу. Давай я тебе познайомлю із мешканцями цього будинку. Аню ти вже знаєш. Вона моя учениця і, якщо не піддасться спокусам, незабаром замінить мене. Іван і Галина — це мої головні помічники. Якби не вони, я б нічого не встигала робити по дому. Так що в усьому, що стосується будинку, вони головні, і їх треба слухати. Ну а нашого гостя звати Нік. Я думаю, що він сам про себе розкаже.

— Та розповідати власне і нічого. Таке відчуття, що ви більше про мене знаєте, ніж я сам. Я журналіст популярної столичної газети. Вже багато років пишу про магів, екстрасенсів і різних неординарних людей та події. Приїхав, щоб взяти інтерв’ю у Ліни. Про неї мені розповіла мольфарка Галина, яка тут навчалася, і всі ви її знаєте.

— Та вже знаємо, — якось несхвально сказав Іван.

— Вона тут пробула півроку, нахапалася азів й втекла, — додала зі смутком Ліна. — Хоча дівчина була не без таланту. Правда, для неї слава і гроші завжди були на першому місці. Як зрозуміла, що тут треба довго вчитися і якщо залишиться, то грошей і слави не буде, то відразу й втекла. Як вона поживає?

— На мою думку, чудово, — відповів Нік. — Відкрила собі лікарню і гроші заробляє досить непогані.

— Ну і нехай. Раз так хотіла. Біди від неї не буде, хоча і допомоги теж небагато. Але головне своє завдання вона виконала, — сказала Ліна і продовжила обідати.