Розділ «Частина дев’ята Крихітка і дикі пси — II»

На що перетворилися гори упаковок, які впали разом зі стелажами у магазині для мешканців шістнадцятого поверху!

Пес, що підхопив упаковку з соком і роздер її зубами. Помер, розбризкавши на всі боки сік.

На даху вежі в п’яти кварталах звідсіля, з важкою рушницею, припавши до м’якого краю окуляра.

Пес біля вікна, що впав на підлогу без голови та без капелюха. Але не випустив автомата.

Автомат, що впав на підлогу. Залитий кров’ю, зі слідами пальців, які востаннє затискали приклад.

— Хазяїн…

Упав і вмер.

Доки не з’явиться інший, хто підбере його і оживить своєю люттю.

— Хазяїн. Чий?

— Давай туди.

— Та-та-та-та!

Навіть вставленим у рот музиканта, що випалив свій мозок травами.

— Та-та-та-та!

Якби в мене був автомат, я робила б зарубки, наприклад, "," — для кожного з мертвих Псів.

На поверсі пральні їх було троє. На поверсі для сушіння білизни в лабіринті простирадел і мотузок я знайшла ще двох. Тож, вийшло б:

",,,"

Знаки смерті на небі. Знаки смерті на прикладі Крихітки.

Але я не маю автомата. У мене є тільки великий пістолет.

Поверх контор для тих, хто хотів вести свій маленький бізнес прямо у вежі, де жив.

Я ступила крок у коридор до скляних дверей із безліччю написів білою фарбою.