Розділ «Частина п’ята Крихітка і мисливці раз»

Крихітка спочатку стріляла по них. Машинка не зробила жодного пострілу. Вона просто гралася.

Доти, доки їй подобалася ця гра.

І випадково вгледівши Вовка, що сидів у центрі однієї трибуни, я зрозуміла, що він прийшов сюди тільки заради гри, і те, як мої постріли розривають мерців на шматки, зовсім не цікавило його.

І тоді я вирішила зіграти.

Гоп! Я побігла, два мерці кинулися слідом за мною, і, навіть не помітивши того, Вантажівка підім’яла їх під себе.

— Йди до мене!

Мрець зробить крок і опиниться перед готовою до стрибка Машинкою. І вона підійме його на капот і перекине через себе.

На радість глядачів, які кричать:

— Ва-а-а-а!!! — кожному новому мерцю.

Два мерці схопили Крихітку за руки й потягли її до задніх коліс Вантажівки. Але в останній момент Крихітка перекинулася через себе, вивернулася й упала між колесами, що вдавили мерців у просочений мастилом і бензином пісок.

— Ва-а-а-а!!!

І навіть Вовк посміхався моїй грі!

Останнього з мерців було вбито ударом об огорожу арени, і ось Крихітка та Машинка поруч, сам на сам із Вантажівкою, яка вбила десять сотень машин і дві тисячі Крихіток, а тепер дивиться на них.

Величезною, величезною, величезною.

— Я могла б полюбити її, — сказала Машинка.

— То полюби.

— Не хочу. Не хочу пестити її, загоювати її рани після бойовищ. Не хочу бачити, як вона не спить, коли чекає бою. Я не хочу знати її страх та бути винною в тому, що я це бачу. Не хочу тішитися з її перемоги, коли вони стануть нудними.

— То що? — питаю я. — Давай?

— Давай, — відповість Машинка.

Я підніму пістолет, вона відкине пасмо волосся й скерує кулемет у бік вантажівки, — і ми стрілятимемо. Поки вистачить патронів.