Розділ «Частина друга Крихітка і сто кам’яних воїнів»

А він запитав:

— Скільки з нас?

— Гаразд, — сказала Смерть і підвелась. — Я йду.

— Все, — сказала Маленька Сестра. — Тепер йому стане ліпше.

— То що? — запитав мене Залізний Чоловік. — Проведеш мене?

— Я?! До тебе на роботу?! Авжеж! Звісно «так»!

Його чудовий кабінет, його ковдри у шафі. Я попестила їх рукою, і вони впізнали мене.

Він витяг пістолет і, розрядивши, почав розбирати. Я сиділа на краю стільниці, хитала ногами, їла бутерброд із сиром та пила чай.

— Пий-пий, — усміхався Залізний Чоловік. — Від чаю дівчатка стають вродливими.

— Я випила вже дві філіжанки, — сказала я. — То як?

— Чудово, — сказав він. — Ще ковточок і тоді буде саме те, що треба.

— Готова?

— Готова, — сказала я.

— Ходімо.

— Я готовий, — сказав Залізний Чоловік.

— Ходімо.

Але вони теж були напоготові. Дванадцять Кам’яних Воїнів і величезний кам’яний змій.

— Ха, — він навчився приручати драконів.

Вони обступили мене, і дракон бив хвостом, налаштовуючись уразити мене в саме серце.

— Ходімо звідси, — сказав Залізний Чоловік.