Розділ «Частина друга Крихітка і сто кам’яних воїнів»

Я мріяла, що коли я визволюся, то розчаклую його, і він буде моїм татусем. Він мене любитиме і щовечора розповідатиме казки. А щоб він не надто стомлювався, я допомагатиму йому різати людей на шматки.

Що ж. Я отримала те, про що так мріяла — мій Вітчим убиває людей. Моя Мачуха шукає любові мерців.

Усе, що хотіла.

І навіть трішки більше.

— Збочена погань!

Адже ти не знаєш і третини правди.

Хочеш, я розповім тобі про те, що буде, коли ти помреш? Хочеш уявити, що станеться з твоїм тілом, якщо два тижні воно пролежить на залізному столі в холодному підвалі, який у нього буде колір, і чим воно бризне, коли всадити в нього ніж?

Це нескладно. Вийди, убий і принеси труп. Тицьни в нього пальцем і скажи:

— Він — це я.

А потім роби з ним усе, що хочеш. Усе, про що прагнеш дізнатися.

Я бачила, як це робиться. Дуже просто. Повір, адже я ніколи не брешу.

Чемні дівчатка взагалі ніколи не брешуть. Вони завжди кажуть правду.

Пес порвав мого ланцюга й виніс мене на руках з підвалу.

— Що це? — я не бачила цього так довго.

— Сонце.

— А це?

— Вітер.

— А це?

— Дощ.

Він привіз мене у свою Кримінальну Міліцію, до величезного будинку, повного коридорів і дверей, за одними з яких нас зустрів Залізний Чоловік: